Про участь команди України у XIV Міжнародній олімпіаді з лінгвістики розповідає керівник команди студентка НТУУ «КПІ» Таміла Краштан:

Середа, 20 липня

Розпочалася поїздка на змагання традиційно з аеропорту «Бориспіль». Не менш традиційно у наукові дискусії та розв’язування задач втягував усіх присутніх, включно з батьками, Іван; ми з Машею пригадували олімпіади двох останніх років: по всьому виходило, що батьки охочіше та раніше залишали своїх дітей та їхали з аеропорту чи вокзалу у справах, коли відповідальною за них була я; Данило (цьогоріч уже член журі, а не керівник команди) на це дещо ображався й шукав контраргументи для дискусій з Ванею; Рома поступово приходив до усвідомлення того, що приблизно так і пройдуть наступні два тижні його життя. Не вистачало тільки Іллі, бо він якраз відвідував літню школу в Росії, а тому мав прилетіти до Індії разом із російськими командами.

Зрештою ми сіли в літак і приготувались долати три годинні пояси, адже першою зупинкою стало місто Алмати. Казахські авіалінії «порадували» нестерпно гарячими вологими серветками та милими міграційними картами, що їх нам роздали після серветок, але перед обідом.

Через різницю в часі на місці ми опинилися вже майже вночі, тому нам лишалося тільки заселитись до готелю. Щоправда, там нас зустріли такою новиною: «вибачте, але один американець, який мав виселитись сьогодні, ще не виселився, тому комусь із вас доведеться спати на двомісному ліжку»...

Четвер, 21 липня

Не пощастило минулого вечора Ромі з Ванею, і зранку вони виглядали не надто виспаними. Втім, цієї ночі погано спалося далеко не лише їм: чутно в кімнатах було практично все, що відбувалося навкруг, — включно із зловісним завиванням вітру.

День почався з пошуку туристичного інфоцентру, де нам підказали, як найшвидше дістатися до гір. В автобусі, що повіз групу до урочища Медеу, ми встигли пограти у «контакт» і «так/ні». На Медеу нам зустрівся чоловік, який запропонував провести невеличку екскурсію до Великого Алматинського озера. Саме з цього озера частина міста отримує воду: від нього йдуть великі труби, уздовж (а часом — і по) яких місцеві жителі піднімаються в гори. Озеро виявилось неймовірно мальовничим. Щоправда, на висоті, де воно розташоване, починало закладати вуха.

Дорогою назад гід показував найкрасивіші місця, підвіз нас на мініекскурсію до справжніх юрт та порадив завітати наступного дня на обід у місце з назвою «Узбечка». На знак подяки Ваня розповів, що бачив поблизу рослину під назвою борщовик, яка може бути дуже отруйною — і цим дещо схвилював гіда.

Після такої поїздки у нас лишалося ще достатньо часу, щоб оглянути інші перспективні місця. Зокрема, на мапах як пам’ятки були позначені ковзанка (влітку жодного льоду — а відтак і нічого цікавого — там не знайшлося) та «прихована церква», що виявилась лише оглядовим майданчиком з купою каміння. З «прихованої церкви» відкривалися непоганий краєвид та нагода для хлопців пожбурляти камінням у дерева.

Також цього дня до нас підбігли кілька китайців-туристів, щоб разом сфотографуватися; в Індії ж ми потім неодноразово прислужилися місцевим мешканцям, охочим мати спільний знімок з екзотичною для своїх країв білою людиною.

Далі ми піднялися досить довгою канатною дорогою («гондолою») до однієї з рівнин на горі Чимбулак. Тут-таки, побачивши попереду (вище по стежці) хмару, вирішили її наздогнати... Досвід цього дня: хмари рухаються швидше за нас. А перед поверненням ми запримітили велику чотиримісну гойдалку і, як наслідок, до канатки потрапили лише за 2 хвилини до її закриття. Гондола доставила нас назад на Медеу.

Наближався вечір, але було ще не надто пізно, і група вирішила дістатися до міста пішки. Це забрало досить багато часу і спричинило складнощі з пошуком місця для вечері; утім, без вечері ми не залишилися. Завершився день невеликим дощем та втомою, що компенсувала погану звукоізоляцію готелю.

П’ятниця, 22 липня

Тепер ми вирішили подивитися саме місто. Загалом воно виявилось досить понурим, з металошукачами в метро, але і з відносно великою кількістю симпатичних фонтанів. І, так, ми знову потрапили під дощ. Якийсь час пройшов за грою в «Крокодила» поряд із мистецьким музеєм, а потім вирішили пошукати ту саму «Узбечку». За кілька годин і пройдених кілометрів ми все ж дістались до неї... і виявили, що це зовсім не та «Узбечка», яку нам радили, і що потрібна знаходиться в іншій частині міста. На щастя, і наявна «Узбечка» виявилася не найгіршим місцем, щоб перекусити й відновити сили.

У другій половині дня ми знову скористалися канаткою, цього разу піднявшись на гору Кок-Тьобе. Маша з Ванею покаталися на атракціоні Fast Coaster, а потім, узявши Рому, пішли досліджувати інші цікавинки цієї місцини (серед таких — пам’ятник The Beatles, який підписано як «пам’ятник Бітлу»). Поки ми чекали на захід сонця — у цей час із Кок-Тьобе відкривається гарний вид на місто — Ваня з Данилом намагалися розгадати механізм, який сповільнює кабінки канатної дороги, коли ті заходять на посадку пасажирів.

Цього дня до готелю ми також повернулись достатньо пізно попри ранній виліт в Індію наступного ранку.

Субота, 23 липня

Підйом о 4-й: попереду два перельоти, кінцевий пункт — Бангалор. Під час першого перельоту, до Делі, ми пролітали над Тянь-Шанем, від краси якого перехоплювало подих. Але ще сильніше перехопило подих після висадки з літака: повітря в Індії виявилось неймовірно вологим. На щастя, в аеропорту була велика кількість кондиціонерів. Там же ми перестріли росіян з Іллею: вони також пересаджувалися в Делі, от тільки рейс до Бангалора мали на кілька годин раніше за нас. Протягом цього часу ми трохи роздивилися місцевих. Більшість із них були вбрані у яскравий одяг, часто навіть у сарі. Також люди здебільшого мали по декілька величезних валіз, а навкруги скрізь пильнували охоронці з автоматами. Ще однією деталлю, яка вразила по прильоті навіть до виходу з літака, — це «акуратність», з якою працівники аеропорту жбурляли валізи приїжджих. Відтак особливо великою кількістю здобутих плям та вм’ятин відзначилася Машина салатова валіза.

Коли підійшов час реєструватися на рейс у Бангалор, Іван пішов першим, але не міг пригадати назви міста, куди летимо. Наші гучні підказки працівники аеропорту почули швидше за нього і з усмішкою дали йому талон на посадку.

Щойно прилетівши до Бангалора, звідки нас на автобусі мали повезти у Майсур, ми дістали змогу оцінити індійську організованість. За кілька днів до олімпіади волонтери попередили, що зустрінуть команду в аеропорту біля кафе CCD, та надали контакти тих, хто, власне, й мав зустрічати. На практиці ж вони, як з’ясувалося пізніше, чекали на вулиці, а до нас підійшли навіть не завдяки SMS-повідомленню, яке ми їм надіслали, а з підказки іншої команди, яка випадково нас помітила. Один з волонтерів одразу віддав нам бейджі: їх ми мали носити увесь час, поки перебуватимемо на території кампусу Infosys у Майсурі, де буде проходити олімпіада. Щоправда, стрічки для цих бейджів чомусь потрібно було забрати в іншого волонтера (в одного бейджі, в іншого стрічки, у когось списки учасників — це, вочевидь, занадто важливі задачі, щоб довіряти одразу дві з них одній людині). Далі нас відвели до холу готелю поблизу аеропорту: автобус мав забрати усіх прибулих о пів на другу ночі, а годинник на той момент показував лише дев’яту. Спати ще ніхто не хотів, тож ми мали гарну нагоду пограти у «Цитаделі».

Неділя, 24 липня

Автобус вирушив із півгодинним запізненням. На шляху до Майсура сон зрештою напав на більшість із нас (окрім Вані). Деякі команди потім скаржилися, що їм було складно заснути на нерівних індійських дорогах, але ми виявились звичними до таких незручностей.

У кампусі наша команда опинилася рано вранці. На в’їзді в усіх сканували багаж (дивно, що так робили лише перед заселенням, а от до й після поїздок на екскурсії наші речі чомусь уже нікого не цікавили). Нам видали ключі від кімнат, близько сьомої ранку підвезли до корпусів і навіть пообіцяли нагодувати сніданком та обідом, яких не передбачала на цей передолімпіадний день програма заходу. Щоправда, замість сніданку було вирішено доспати.

Під час обіду ми познайомились із нашою волонтеркою, яка повідомила деталі першої екскурсії — виїзду до Майсурського палацу ввечері цього дня. Вона також записала номери наших будівель і кімнат у вигляді важкозрозумілого набору цифр, що мене дещо насторожило (і не дарма, як потім з’ясувалося).

Поки лишався час до екскурсії, ми встигли прогулятись територією кампусу, яка виявилась на диво чистою й доглянутою та чимось нагадувала багато невеличких акуратних будиночків, розкиданих по ботанічному саду. Біля кожної будівлі був кошик із парасольками, якими вільно можна користуватися під час дощу. Подекуди також знаходилися стенди з велосипедами, що знадобилися наступного дня, а поміж усією цією красою час від часу можна було побачити пробігаючих повз бурундуків.

На екскурсії до палацу команди, які на неї потрапили, мали змогу доторкнутися до індійської культури: вишуканого оформлення будівель, ходіння храмами без взуття та потреби ухиляння від настирливих торговців. Неподалік можна було покататися на слонах та верблюдах. Щоправда, ніхто з команди України такою можливістю не скористався. Натомість, блукаючи навколо території палацу, в одному з закутків ми сфотографувалися з прив’язаними там слонами без натовпу і черг.

А вже завтра, в понеділок, XIV Міжнародну олімпіаду з лінгвістики буде оголошено відкритою.

Див. продовження розповіді.

Нагадаємо, що у листопаді цього року пройшли чотири регіональні олімпіади — харківська, запорізька, львівська та чернівецька. У кожній з них взяли участь від 50 до 70 учнів з різних навчальних закладів відповідного регіону. Згідно з регламентом змагань, троє чи більше школярів з кожного регіону, які вдало виступили на олімпіаді, можуть розраховувати на безкоштовну поїздку в Київ для участі в III Київській олімпіаді з лінгвістики (12 і 13 березня 2016 р.). Крім того, троє чи більше переможців з числа учасників усіх чотирьох змагань поїдуть у Вроцлав для участі у фінальному етапі польської олімпіади (9 квітня 2016 р.).

Отже, підведемо підсумки. Нижче наведено список школярів, яких ми запрошуємо в Київ. Зверніть увагу, що ви можете взяти участь у київській олімпіаді, навіть якщо не потрапили до цього списку (і навіть якщо ви не писали регіональної олімпіади). Крім того, за бажання ви можете поїхати в Київ разом із рештою учнів з вашого регіону, завчасно звернувшись із цим питанням до керівника команди. Контактні дані керівників вказано нижче — під списком переможців відповідного регіону.

З Харкова:

1. Коваль Ілля Андрійович (9-й клас, НВК № 45 «Академічна гімназія»);
2. Скуріхін Роман Володимирович (11-й клас, НВК № 45 «Академічна гімназія»);
3. Обозний Максим Васильович (7-й клас, НВК № 45 «Академічна гімназія»);
4. Різник Валерій Олександрович (11-й клас, НВК № 45 «Академічна гімназія»);
5. Уфимцева Єкатерина Ігорівна (9-й клас, НВК № 45 «Академічна гімназія»);
6. Лузан Микита Олександрович (10-й клас, ліцей № 89).

Керівник — Олександр Феліксович Крижановський, .

З Запоріжжя:

1. Геллер Михайло Олексійович (10-й клас, гімназія № 28);
2. Люшняк Катерина Сергіївна (10-й клас, ліцей № 105);
3. Пучкова Катерина Сергіївна (8-й клас, ліцей № 105);
4. Клещенко Ксенія Володимирівна (10-й клас, ліцей «Перспектива»).

Керівники — Галина Федорівна Кириченко, , та Ірина Володимирівна Добровольська, .

Зі Львова:

1. Гірна Марія Святославівна (11-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей);
2. Бажан Наталія Володимирівна (10-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей);
3. Пастущак Ольга Богданівна (11-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей);
4. Лещишин Максим Мирославович (10-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей).

Керівник — Андрій Богданович Романюк, .

З Чернівців:

1. Антонюк Дмитро Володимирович (9-й клас, ліцей № 1);
2. Княгніцький Віктор Андрійович (9-й клас, ліцей № 4);
3. Андрух Анастасія Русланівна (10-й клас, гімназія № 7).

Керівник — Олена Олексіївна Карлова, .

Якщо ви написали керівникові команди свого регіону листа з побажанням долучитися до команди, але відповідь не надходить протягом трьох днів, будь ласка, зверніться до центрального оргкомітету: .

До Вроцлава ми запрошуємо чотирьох учасників, що показали найвищий — з великим відривом — результат у тій регіональній олімпіаді, в якій вони брали участь:

1. Олексіюк Іван Максимович (11-й клас, Київ, ліцей № 171 «Лідер»);
2. Геллер Михайло Олексійович (10-й клас, Запоріжжя, гімназія № 28);
3. Гірна Марія Святославівна (11-й клас, Львів, Львівський фізико-математичний ліцей);
4. Тригуб Антон Володимирович (10-й клас, Київ, гімназія «Академія»).

Ще одним членом команди України стане учасниця харківської олімпіади, яка на високий бал дистанційно написала другу регіональну олімпіаду (таку саму можливість пропонували і трьом іншим переможцям харківської олімпіади, але вони нею не скористалися):

5. Степанюк Марія Олегівна (11-й клас, Київ, ліцей № 145).

Ми зв’яжемося з переможцями найближчим часом.

До вашої уваги розклад заходів на 2015/16 н. р.:

Подія	Дата	Місце проведення	Хто може взяти участь
Шкільний етап олімпіади в Києві	22 жовтня, четвер (для шкіл, що взяли спільний текст)	Київ	Усі київські школярі; рекомендовано для учнів 9—11-х класів
Регіональні відкриті олімпіади (див. нижче)	7 і 21 листопада, суботи	Запоріжжя, Львів, Харків, Чернівці (але див. нижче)	Усі українські школярі за умови попередньої реєстрації; рекомендовано для учнів 8—11-х класів
Районний етап олімпіади в Києві	13 грудня, неділя	Київ	Переможці шкільних олімпіад (ті, хто потрапив у заявку школи); залежно від району до участі можуть допускати інших бажаючих з відповідного району
Інтернет-олімпіада		Інтернет	Усі українські та іноземні школярі, крім киян, за умови попередньої реєстрації; рекомендовано для учнів 9—11-х класів
Відкриті лекції лінгвістів-науковців	лютий — квітень	Київ	Усі бажаючі за умови попередньої реєстрації
Перший тур білоруської олімпіади	14 лютого, неділя	Київ, Запоріжжя	Ті, хто написав онлайновий тур олімпіади у січні
Другий тур білоруської олімпіади	6 березня, неділя	Мінськ (Білорусь)	Від України — переможці першого туру олімпіади
Київська відкрита олімпіада	12 березня, субота (командний тур); 13 березня, неділя (особистий тур)	Київ	Усі українські та іноземні школярі за умови попередньої реєстрації; рекомендовано для учнів 6—11-х класів
Фінальний етап польської олімпіади	9 квітня, субота	Вроцлав (Польща)	Від України — переможці осінніх регіональних олімпіад 2015/16 н. р.
Відбір на міжнародну олімпіаду	16 і 17 квітня	Київ	Переможці Київської відкритої олімпіади
Олімпіада зі штучного інтелекту, еволюційної та нейробіології	30 травня	Київ	Усі українські школярі за умови попередньої реєстрації; рекомендовано для старшокласників
Літні тренувальні збори	25...30 червня	Київ	Переможці відбору на міжнародну олімпіаду, а також інші бажаючі
Міжнародна олімпіада	24...30 липня	Майсур (Індія)	Переможці відбору на міжнародну олімпіаду

Детальніша інформація про кожен з перерахованих заходів з’являтиметься на сайті поступово.

Регіональні олімпіади цього року заплановано провести в чотирьох обласних центрах: до Харкова, який уже приймав олімпіаду 2014-го, долучаться Львів, Чернівці та Запоріжжя. Олімпіади мають відкритий характер: участь у кожній з них може взяти будь-який школяр регіону, так само як і учні з інших регіонів України (за умови попередньої реєстрації). Рекомендований вік учасників — не молодше за восьмий клас.

Регіон	Дата	Час	Місце проведення	Організатори
Запоріжжя (сайт)	21 листопада, субота	9:30...14:00	Гімназія № 28	Галина Кириченко, гімназія № 28; Ірина Добровольська, ліцей № 105
Львів (сайт)	21 листопада, субота	9:45...14:00	Академічний корпус Українського католицького університету (на Козельницькій)	Олесь Добосевич, Український католицький університет; Андрій Романюк, Національний університет «Львівська політехніка»
Харків (сайт)	7 листопада, субота	9:45...14:00	Конференц-зал стадіону «Металіст»	Олександр Крижановський, НВК № 45 «Академічна гімназія»; Данило Мисак
Чернівці (сайт)	21 листопада, субота	10:00...14:30	Факультет математики та інформатики Чернівецького національного університету	Олена Карлова, Чернівецький національний університет

Переможцям регіональних олімпіад буде оплачено поїздку та проживання в Києві для участі в Київській відкритій олімпіаді, що пройде у березні. Крім того, тих, хто покаже найвищі результати, чекає участь у фінальному етапі польської олімпіади, що відбудеться у Вроцлаві у квітні 2016 р.

Якщо ви представляєте школу чи інший заклад у місті, якого ще немає у списку, та хочете провести олімпіаду у себе, будь ласка, надішліть заявку на адресу . Відповідь має надійти протягом двох днів.

Запрошуємо випускників, студентів, викладачів та інших зацікавлених осіб також брати участь: долучатися до складу журі, допомагати з організацією заходів, ставати авторами задач. Для цього надішліть на  (або на адресу організаторів олімпіади вашого регіону) листа з короткою інформацією про себе і про те, як саме ви могли б допомагати. Відповідь має надійти протягом двох днів.

До вашої уваги детальна статистика відвідувань сайта українських лінвістичних змагань ling.org.ua у період з 13 січня — дня, коли сайт почав роботу, — до 31 серпня 2015 року. Інформацію зібрано за допомогою системи Google Analytics.

Загальна статистика за період:

• Відвідувань сайта: 13 279.
• Унікальних пристроїв, з яких відвідували сайт: 2571.
• Переглядів сторінок: 37 778.
• Середня тривалість відвідування: 3 хв 55 с.
• Найбільша відвідуваність за день: близько 400 сеансів із 160 пристроїв (рівні показники спостерігалися 15 і 16 березня: на день проведення особистого туру Київської відкритої олімпіади та після нього).
• Зареєстрованих користувачів, що відвідували сайт: 101 (із них 45 зареєструвалися протягом звітного періоду, решта були зареєстрованими користувачами сайта matholymp.org.ua).

Принаймні по 100 відвідувань сайта було здійснено з п’яти регіонів України:

1. Київ: 10 771 сеанс.
2. Харківська область: 637 сеансів.
3. Запорізька область: 250 сеансів.
4. Львівська область: 108 сеансів.
5. Тернопільська область: 106 сеансів.

Загалом на сайт заходили з усіх регіонів України, з Криму та з-за меж країни.

Подібна статистика публікуватиметься на сайті щорічно на початку вересня.

Про задачі та результати цьогорічної міжнародної олімпіади на сайті вже писали, але з матеріалів фотогалереї стає зрозумілим, що власне тури — далеко не все, що на цій олімпіаді відбувалося. І справді, чи не найцікавішим (окрім, звичайно, завдань) у поїздці на подібне змагання є знайомство з людьми з інших країн та різноманітними культурними традиціями. Тож спробую розповісти, як проходила ХІІІ Міжнародна олімпіада з лінгвістики з точки зору її учасника, автора цієї статті Ади Мелентьєвої.

Як і більшість наших лінгвістичних поїздок, ця розпочалася у терміналі D міжнародного аеропорту «Бориспіль», де ми (восьмеро учасників та троє супроводжуючих) зібралися для перельоту до Софії через Стамбул.

Власне перельоти пройшли без особливих пригод, якщо не враховувати вже традиційну партію у «черв’ячків» та відчайдушні настанови керівників повторити базовий матеріал з фонетики. У Стамбулі ми мали близько шести годин на пересадку, тож скористалися можливістю подивитися місто. Розділилися на дві групи: перша, менш численна, разом з керівником першої команди Данилом Мисаком у швидкому темпі (читай: бігом) відправилася поглянути на Блакитну мечеть та інші місцеві пам’ятки, тоді як друга на чолі з Максимом Чорним, керівником другої команди, від’їхала не так далеко від аеропорту та у більш спокійній атмосфері пройшлася вулицями житлового району та пообідала у звичайному ресторанчику, що вирізнявся хіба що тим, що в меню не були вказані ціни (тож стало в пригоді те, що Максим на достатньому рівні володіє турецькою).

Повернувшись до аеропорту, ми відправилися на рейс до Софії, звідки нас та кілька інших команд організатори повезли до Благоєвграду — міста, де й мала проходити олімпіада. До своїх кімнат (скромних, але зручних та чистих) ми потрапили вже далеко за північ.

Ранок наступного дня ми провели спокійно: відпочивали від перельотів. Після обіду відбулося відкриття, під час якого ми трохи поспілкувалися з іншими командами та знайшли знайомих з тренувальних поїздок і попередніх олімпіад (у тому числі й цьогорічної ММО), а також насолодилися виступом колективу болгарського народного танцю. Звичайно, при цьому ми не забували слухати промови організаторів, а традиційна презентація відомого лінгвіста та члена журі олімпіади Івана Держанського про те, як себе поводити на турі, як завжди, викликала гучні оплески. Після відкриття й вечері багато хто з учасників не став довго затримуватись перед тим, як піти спати. Хоча були й такі країни, що не сильно переживали стосовно того, в якій формі завтра писатимуть тур.

Особистий тур олімпіади приємно вразив нас цікавими завданнями (і трохи менш приємно — їхньою складністю). Після шести годин напруженої роботи учасники з різних країн розпитували одне одного на предмет незрозумілих моментів у розв’язаннях, а також щодо результатів (на це питання відповідали зазвичай нервовим сміхом). Відпочивали від туру трохи пізніше на вечірці з вогняним шоу. Там ми нарешті ближче познайомилися з деякими командами (найкраще — з Південною Кореєю та Росією), а Антон П’янков підкорив публіку своїми танцювальними здібностями. Оскільки наступного дня змагань не планувалося, спати пішли пізно.

День між турами знайомив нас із болгарською культурою: ми відвідали відомий Рильський монастир, що, окрім своєї історії, цікавий ще й мальовничими архітектурою та краєвидами, а потім насолодилися болгарським обідом та пройшли майстер-клас з народних танців, який, однак, досить швидко перетворився на інтернаціональну дискотеку. Тим часом кілька шукачів пригод з нашої команди переходили убрід неглибоку річку та досліджували інший її берег.

Повернувшись до Благоєвграда, учасники, керівники та члени журі прослухали дві лекції з комп’ютерної лінгвістики, а потім відправилися відпочивати перед командним туром.

Наступного дня, після чотирьох годин відносно невдалих спроб розібратися з мовою північна сото, ми з подивом виявили, що фактично змагання вже завершене. Удень частина команди пішла підкоряти вершини Благоєвграда, інша — в міський аквапарк, а хтось залишився відпочивати в кімнатах. А ввечері пройшли ще одна лекція та традиційна гра IOL Quiz (щось на кшталт «Своєї гри», але з охопленням лінгвістичної тематики). Єдиним гравцем, що залишився з додатним рахунком, була аудиторія...

Наближалося закриття, але більшості наших учасників гріла душу перспектива триденної екскурсії. Хоч ми і хвилювалися в очікуванні своїх результатів (розбір задач лише посилив сумніви), загалом вони нас приємно вразили. А отже, можна було більше не переживати та відправитись на вечірку з барбекю.

Слід сказати, що більшість наших учасників на вечірці довго не затрималася: обмінявшись написами різними мовами з багатьма учасниками на пам’ять, ми разом з іншими слов’янськими командами вирішили влаштувати гру в «шляпу». Але, оскільки ми все-таки цікавимося лінгвістикою, гра була незвичайною: кожен пояснював слова своєю рідною мовою (або однією з них), причому тільки тим, хто цієї мови не знав. Незважаючи на те, що слова ми обрали неважкі, завдання виявилось досить складним — та тим і веселіше.

Наступного дня рано вранці Антон, Гліб та Вова на чолі з Максимом покинули нас, відправишись назад до Києва, тоді як решта залишилася на екскурсію (фото). Про свій вибір ми не пошкодували навіть у найнапруженіші її моменти (але про це згодом). А поки що — розсілися по автобусах, що спершу мали відвезти нас до Пловдива, та наготувалися дрімати у кріслах, зрідка роздивляючись поля та синюваті пагорби.

Під час поїздки ми мали нагоду послухати розповідь гіда про історію міста, але більшість екскурсантів надала перевагу сну або музиці (так було і під час інших переїздів). Діставшись до місця призначення, ми пройшлися вулицями історичного центру, уставленими чепурними будинками, та завернули до одного з дворів, щоб подивитися виставу під назвою «Весілля у Старому місті». Актори розмовляли болгарською, а зрозуміти, що відбувається, допомагала ведуча: у перервах вона розповідала стислий зміст подій англійською. Вистава закономірно завершилася весіллям, на якому охочі глядачі могли навіть потанцювати. Загалом сюжет видався трохи дивним, але, безумовно, ми дізналися щось нове про традиції Болгарії. Після смачного обіду ми попрямували далі, повз античний театр (який, на жаль, виявився зачиненим) до решток Римського стадіону. Після цього мали вільний час, який наша компанія витратила головним чином на пошуки більш-менш прохолодних напоїв та книжкові магазини. Далі — переїзд до Старої Загори та поселення у готелі, що нас приємно вразив. Після вечері деякі екскурсанти пішли гуляти містом, але серед нас цією можливістю скористався лише Данило.

Наступним ранком ми розпрощалися зі Старою Загорою та відправилися до Шипки — монумента болгарським солдатам на вершині гори. Ціною за краєвиди були кількасот сходинок, які довелося подолати пішки.

Знову розмістившись в автобусах, мальовничими серпантинами ми з’їхали з гір до містечка Велико-Тирново, яке одразу нам полюбилося своїми крутими вуличками та дотепними графіті. Приємне враження псував лише стан готелю, де мали ночувати: персонал не встиг прибрати кілька кімнат, у тому числі й нашу. Тим не менш, ми залишили у номері свої речі та (був іще день) відправилися на екскурсію до фортеці Царевець, де насолодилися стародавньою архітектурою у поєднанні з розписом стін церкви фортеці в сучасному стилі.

Далі ми з дівчатами тимчасово від’єдналися від загальної групи та разом з командами Росії відправилися підкорювати покинутий будинок неподалік, що привернув нашу увагу по дорозі до фортеці. Всередину будинку, як виявилось, було неважко залізти через одне з вікон. Ми були у захваті: вишуканий вітраж, статуя лева з гербом міста (там-бо раніше знаходився місцевий будинок культури), десятки метрів кіноплівки на підлозі, розчавлені платівки, напіврозвалені чоботи величезного розміру — перелік далеко не повний. Кінець кінцем ми вирішили повернутися до цивілізації, тож пройшлися вулицями, скуштували неймовірно смачного морозива та провели немало часу біля стенду із радянських часів зі значками, вишукуючи назви рідних міст.

Після вечері у готелі ми потрапили на чарівне світлове шоу: з тераси на даху будівлі роздивлялися, як пагорби міста мінилися кольорами під музику. А от по поверненні до готелю на нас чекав неприємний сюрприз. Виявилось, що наші кімнати й досі залишалися неприбраними. Усе владналося тільки близько опівночі.

Наступного дня ми переїхали до Софії, де мали кілька годин вільного часу, тож залишили речі у камері схову на залізничному вокзалі та трохи поблукали містом. Увечері ж відправилися до аеропорту — летіти додому.

Особливістю нашого перельоту назад була пересадка у Стамбулі: прилітали ми близько одинадцятої вечора, а вилітати мали десь о дев’ятій ранку, причому з іншого аеропорту. Відповідно, з комфортними умовами ночівлі аж ніяк не складалося. Зате тієї ночі ми дізналися, що пластикові сидіння зручніші для спання, ніж металеві; що заснути що на тих, що на інших — можна, але (закономірно) незручно; що третя година ночі — саме час складати фізичні задачі та малювати; що у вузький простір перед сидінням автобуса реально помістити і валізу, і власні ноги; а також — щоб випити кави, можна обійтися як без знання турецької, так і без знання англійської продавцем.

Історія закінчилася щасливо. Ми навіть виявилися здатними на групову фотографію на виході з «Борисполя», а київські дощі стали щастям після болгарської спеки.

Звісно, багато друзів та знайомих були раді привітати нас із результатами. Але прильотом назад олімпіада насправді не скінчилася. Її учасники знаходять одне одного у соцмережах, спілкуються на лінгвістичні теми та не тільки, навіть організовують масштабний обмін поштовими листівками з написами різними мовами. І ця складова міжнародної олімпіади чи не настільки ж важлива, як і саме змагання: на таких заходах знаходиш друзів та однодумців, можливо (маю надію) на все життя.

(У статті використано фотографії Марії Степанюк та Олексія Альохіна.)