ЗареєструватисяЗареєструватися

© 2014—2017 Данило Мисак© 2014—2017 Данило Мисак

Блоґ

Про поїздку на міжнародну олімпіаду 2016 р., частина третя

Раніше опубліковано першу та другу частини розповіді.

Субота, 30 липня

З росіянами вийшло щось на кшталт обміну: якщо в Майсур вони довезли нашого Іллю, то з Майсура в Делі ми допомагали дістатися одній з їхніх учасниць, Юлі.

На момент приїзду на автобусі до аеропорту в Бангалорі до відльоту лишалося ще чимало часу. Здати багаж у камеру схову виявилося не такою вже й простою справою: приймати його відмовлялися без спеціальних замків, у пошуках яких ми оббігали летовище двічі. Шукані замки виявилися примітивними виробами з пластику.

На мапі поряд з аеропортом було зображено озеро... Вийти до нього — попри наші відчайдушні спроби — так і не вдалося, зате в процесі блукань ми натрапили на доволі затишний сквер.

Там і провели наступні кілька годин, зіграли у «крокодила» та «еліас». Тим часом Ваня забрав у Данила книжку й почав засушувати в ній квіти (насправді я був радий позбутися тієї книжки — Д. М.). Потім повернулись до аеропорту, забрали багаж і зареєструвалися на рейс.

Надвечір ми дістались до Делі, де нас на диво вчасно зустріли й відвезли в готель. Цього разу двоспальними ліжками виявилися облаштовані усі три наші кімнати. Наостанок Маша видала фразу, яка стосувалася відкривання дверей у номери, але загалом може слугувати девізом усієї Індії: «Кажется, что нельзя, но на самом деле можно!»

Неділя, 31 липня

Цього дня постановили відвідати Тадж-Махал. Спочатку думали скористатись громадським транспортом. Хоч ми й купили квитки, сісти на електричку, що проходила через одну з центральних станцій Делі, не вийшло: для цього б довелося, як і всі індуси, заскочити до вагона на ходу і їхати, звисаючи з дверей. Із швидкісним поїздом до Агри (міста, де розташований Тадж-Махал) теж не склалося. На вокзалі нас уже звично посилали з одних віконець у інші, тим часом як автомати з продажу квитків та сайт залізниці в унісон повідомляли про «тимчасові» несправності.

Зневірившись, що зможемо цього дня побачити Тадж-Махал, долею випадку потрапили, однак, у туристичний центр, де нам запропонували більш-менш організований, хоч і недешевий, виїзд до Агри.

По дорозі ми звернули увагу на напис «У цьому таксі поважають жінок», наклеєний у машині гіда. Він одночасно порадував і насторожив.

На вході в Тадж-Махал на нас чекав огляд речей та роздільні для чоловіків та жінок, як завжди в Індії, металошукачі. Усередині комплексу ми провели близько години.

Крім найвідомішого індійського монумента, цього дня побачили ще Червоний форт Агри. А останньою зупинкою стало місце, де — за словами екскурсовода —нащадки людей, що працювали на будівництві мавзолею, виготовляли з мармуру вироби у схожому стилі.

На шляху назад у Делі ми переконалися, що в Індії дійсно не чіпають корів та інших священних тварин, навіть коли вони ходять вузенькими вуличками, перекриваючи більшу частину дороги мотоциклам, легковим авто і навіть вантажівкам.

Понеділок, 1 серпня

Понеділок був фактично останнім днем подорожі. Його ми присвятили експрес-прогулянці по Делі та прагненню побачити якнайбільше: парк з меморіалом Махатми Ґанді, ще один Червоний форт, краєзнавчий музей, гробниці. Ну і, звісно ж, зоопарк, куди без нього? Усі ці місця виявились досить милими й доглянутими, а от навкруги атмосфера була не надто приємною, тому назовні зайвий раз виходити не хотілось (а часом виникало бажання з голови до ніг облитись антисептиком).

Після обіду дехто з нас раптом згадав, що вдома просили привезти індійських чаю-кави-спецій-магнітиків-сувенірів, тож ми почали безрезультатно шукати потрібні магазини; хіба що Маші вдалося обзавестися гарним шарфиком. Уже ввечері ми за допомогою мапи побачили, що були зовсім поряд із потрібною крамницею.

Наостанок ми побували біля Брами Індії. Там з нами востаннє сфотографувалися місцеві: цього разу — жінка з маленькою дитиною зі страшенно нафарбованими очима (спробуйте вгадати, чиї саме очі було нафарбовано).

Поряд із брамою ми втрапили у сильний дощ і більш ніж півгодини простояли на лавці під деревом, поки все навколо заливало водою. По закінченні дощу пройшлися по центральному проспекту та спробували ще підійти до гарної урядової будівлі, але в останній момент нас зловила (а потім відпустила) поліція.

Вечір цього дня виявився напрочуд затишним: команда допізна засиділась за іграми та розмовами.

Вівторок, 2 серпня

Знову два перельоти за один день: через Алмати в Київ. У делійському аеропорту ми мали останню змогу купити індійських цікавинок, чим успішно скористалися.

У Казахстані відчувалося, ніби ми майже вдома: звичні краєвиди, люди, спільний для чоловіків і жінок металошукач. Та все ж залишалося провести ще кілька годин у небі, перш ніж ми опинимось на Батьківщині. Валіза Маші тим часом остаточно із салатового набула кольору хакі, а також стала пом’ятою вже рівномірно. Закінчилася подорож загальними обіймами та надією на зустрічі в майбутньому.

Упевнено можна сказати, що вражень від поїздки вистачить принаймні до наступної міжнародної олімпіади, що пройде у серпні 2017 року в Дубліні.

(У статті використано фотографії Марії Степанюк та Романа Скуріхіна.)

Версія для друку

14 вересня 2016, 14:10

Щоб переглянути відгуки чи прокоментувати повідомлення, ви маєте зареєструватися та авторизуватися.