ЗареєструватисяЗареєструватися

© 2014—2020 Українські змагання з лінгвістики© 2014—2020 Українські змагання з лінгвістики

Всі computer science змагання інших країн інтернет-олімпіада київська олімпіада лекції міжнародна олімпіада організація переможці пізнавальне посилання програма регіональні олімпіади розклад розповідь про поїздку сайт статистика тренувальні збори формат штучний інтелект

Таблиця лінгвістичної термінології

Нижче подано узагальнені таблиці по розглянутих у перших двох частинах термінах. Для допитливих додаємо також переклади білоруською та польською — це і є той сюрприз, про який ми обмовилися на початку першої частини.

Англійська

Українська

Російська

Білоруська

Польська

Частини мови

Noun

Іменник

Существительное

Назоўнік

Rzeczownik

Adjective

Прикметник

Прилагательное

Прыметнік

Przymiotnik

Verb

Дієслово

Глагол

Дзеяслоў

Czasownik

Adverb

Прислівник

Наречие

Прыслоўе

Przysłówek

Pronoun

Займенник

Местоимение

Займеннік

Zaimek

Numeral

Числівник

Числительное

Лічэбнік

Liczebnik

Preposition

Прийменник

Предлог

Прыназоўнік

Przyimek

Conjunction

Сполучник

Союз

Злучнік

Spójnik

Particle

Частка

Частица

Часціца

Partykuła

Interjection

Вигук

Междометие

Выклічнік

Wykrzyknik

Article

Артикль

Артикль

Артыкль

Przedimek

Члени речення

Subject

Підмет

Подлежащее

Дзейнік

Podmiot

Verb

Присудок

Сказуемое

Выказнік

Orzeczenie

Object
(direct and indirect)

Додаток
(прямий і непрямий)

Дополнение
(прямое и непрямое)

Дапаўненне
(прамое і ўскоснае)

Dopełnienie
(bliższe oraz dalsze)

Attribute

Означення

Определение

Азначэнне

Przydawka

Adverbial

Обставина

Обстоятельство

Акалічнасць

Okolicznik

Modifier

Означення/
обставина

Определение/
обстоятельство

Азначэнне/
акалічнасць

Określenie

Морфеми

Root

Корінь

Корень

Корань

Rdzeń

Stem

Основа

Основа

Аснова

Temat

Prefix

Префікс

Приставка

Прыстаўка,
прэфікс

Przedrostek,
prefiks

Suffix

Суфікс

Суффикс

Суфікс

Przyrostek,
sufiks

Ending,
suffix

Закінчення

Окончание

Канчатак

Końcówka fleksyjna

Відмінки

Case

Відмінок

Падеж

Склон

Przypadek

To decline,
to inflect

Відмінювати

Склонять

Скланяць

Deklinować,
odmieniać

Nominative

Називний

Именительный

Назоўны

Mianownik

Genitive

Родовий

Родительный

Родны

Dopełniacz

Dative

Давальний

Дательный

Давальны

Celownik

Accusative

Знахідний

Винительный

Вінавальны

Biernik

Instrumental

Орудний

Творительный

Творны

Narzędnik

Locative

Місцевий

Местный,
предложный

Месны

Miejscownik

Vocative

Кличний

Звательный

Клічны

Wołacz

Ознаки іменників та займенників

Person

Особа

Лицо

Асоба

Osoba

Singular

Однина

Единственное число

Адзіночны лік

Liczba pojedyncza

Dual

Двоїна

Двойственное число

Парны лік

Liczba podwójna

Plural

Множина

Множественное число

Множны лік

Liczba mnoga

Gender

Рід

Род

Род

Rodzaj

Masculine

Чоловічий

Мужской

Мужчынскі

Męski

Feminine

Жіночий

Женский

Жаночы

Żeński

Neuter

Середній

Средний

Ніякі

Nijaki

Proper noun

Власна назва

Имя собственное

Уласнае імя

Nazwa własna

Common noun

Загальна назва

Имя нарицательное

Агульнае імя

Nazwa pospolita

Animate

Істота

Одушевлённое
существительное

Адушаўлёны
назоўнік

Żywotny rzeczownik

Inanimate

Неістота

Неодушевлённое
существительное

Неадушаўлёны
назоўнік

Nieżywotny rzeczownik

Ознаки дієслів

Conjugation,
inflection

Дієвідмінювання

Спряжение

Спражэнне

Koniugacja,
odmiana

Past tense

Минулий час

Прошедшее время

Прошлы час

Czas przeszły

Present tense

Теперішній час

Настоящее время

Цяперашні час

Czas teraźniejszy

Future tense

Майбутній час

Будущее время

Будучы час

Czas przyszły

Transitive verb

Перехідне дієслово

Переходный глагол

Пераходны дзеяслоў

Czasownik przechodni

Intransitive verb

Неперехідне дієслово

Непереходный глагол

Непераходны дзеяслоў

Czasownik nieprzechodni

Perfective aspect

Доконаний вид

Совершенный вид

Закончанае трыванне

Aspekt dokonany

Imperfective aspect

Недоконаний вид

Несовершенный вид

Незакончанае трыванне

Aspekt niedokonany

Infinitive

Інфінітив,
неозначена форма

Инфинитив,
неопределённая форма

Інфінітыў,
неазначальная форма

Bezokolicznik

Фонетика

Syllable

Склад

Слог

Склад

Sylaba,
zgłoska

Stress

Наголос

Ударение

Націск

Akcent

Vowel

Голосний звук

Гласный звук

Галосны гук

Samogłoska

Consonant

Приголосний звук

Согласный звук

Зычны гук

Spółgłoska

Voiced

Дзвінкі

Звонкие

Звонкія

Dźwięczny

Voiceless,
unvoiced

Глухі

Глухие

Глухія

Bezdźwięczny

Sonorant

Сонорні

Сонорные

Санорныя

Sonorne,
pólotwarte,
sonorant

Labial

Губні

Губные

Губныя

Wargowe

Dental

Зубні

Зубные

Зубныя

Zębowe

Lingual

Язикові

Язычные

Язычныя

Językowe

Coronal

Передньоязикові

Переднеязычные

Пярэднеязычныя

Przedniojęzykowe

Palatal

Середньоязикові

Среднеязычные

Сярэднеязычныя

Środkowojęzykowe

Velar

Задньоязикові

Заднеязычные

Заднеязычныя

Tylnojęzykowe

Pharyngeal

Глоткові

Фарингальные

Фарынгальныя

Faryngalne,
gardłowe

Glottal

Гортанні

Гортанные,
глоттальные

Гартанныя

Krtaniowe

Nasal

Носові

Носовые

Насавыя

Nosowe

Fricative

Щілинні,
фрикативні

Щелевые,
фрикативные

Фрыкатыўныя

Szczelinowe,
frykatywne

Plosive,
stop

Проривні,
зімкнені

Взрывные

Выбухныя

Zwarte

Trill

Дрижачі

Дрожащие

Дрыготкія,
дрыжачы

Drżące,
wibrujące

Hushing sibilants

Шиплячі

Шипящие

Шыпячы

Ciszące,
szumiące

Hissing sibilants

Свистячі

Свистящие

Свісцячы

Syczące

Palatalized,
soft

М’які

Мягкие

Мяккія

Miękkie

Hard

Тверді

Твёрдые

Цвёрдыя

Twarde

Backness

Ряд

Ряд

Рад

Poziomy ruch języka

Height

Підняття

Подъём

Пад’ём

Pionowy ruch języka

Roundedness

Огубленість,
лабіалізація

Огублённость,
огубление,
лабиализация

Агубленасць

Zaokrąglenie

Vowel harmony

Гармонія голосних,
сингармонізм

Гармония гласных,
сингармонизм

Гармонія галосных,
сінгарманізм

Harmonia samogłosek

Glottal stop

Гортанне зімкнення,
твердий приступ,
гортанний вибух

Гортанная смычка,
твёрдый приступ

Гартанная змычка,
цвёрды прыступ

Zwarcie krtaniowe

Інше

Word combination,
phrase

Словосполучення

Словосочетание

Словазлучэнне

Połączenie wyrazowe

Possessor

Власник

Обладатель

Уладальнік

Posiadacz

Possessed

Власність

Обладаемое

Уласнасць

Przedmiot posiadany

Formation

Творення

Образование

Утварэнне

Utworzenie

Negation

Заперечення

Отрицание

Адмоўе

Przeczenie

Speaker

Мовець

Говорящий

Моўца,
гаворачы

Mówiący

Hearer,
addressee

Слухач,
адресат

Слушающий,
адресат

Слухач,
адрасат

Słuchacz,
słuchający,
adresat

Small letter,
lowercase letter

Велика літера

Прописная буква

Вялікая літара

Duża litera,
wielka litera

Capital letter,
uppercase letter

Мала літера

Строчная буква

Малая літара

Mała litera

Джерела до циклу статей:

  1. Wiktionary.
  2. Етимологічний словник української мови, 1982...нині, «Наукова думка», Київ.
  3. Slovník slovanské lingvistické terminologie, 1977...1979, Academia, Praha.
  4. Белорусский язык. Самоучитель, 2017, «Живой язык», Москва.
  5. Консультація Міхала Слівінського (Польща) та Антона Соміна (Білорусь).

Про лінгвістичну термінологію (продовження)

Продовжимо наш лінгвістичний лікнеп. Тиждень тому ми розглядали частини мови, речення і слова, а також з різних боків дивилися на іменники. Настав час дієслів.

Ознаки дієслів

Дієслова, як і іменники, мають силу-силенну різних форм. Вони можуть змінюватися за числом, особою і часом, бути доконаними й недоконаними, перехідними й неперехідними та мати ще десятки характеристик залежно від мови, у якій розглядаються. В українській мові ці зміни прийнято називати дієвідмінюванням — або ж просто відмінюванням, як і для іменників. У російській це спряжение, а не склонение: чомусь іменники згинають у правильні форми, а дієслова до решти речення припрягають, ніби прив’язують. Англійське conjugation дуже схоже: походить від латинських con- «разом із» та iugo «зв’язувати», «запрягати». Ви вже маєте знати, як називається те, що російська зробила з латинським coniugo...

Почнемо «запрягання» дієслів із часу. В українській мові порівняно з тією ж англійською різновидів часу дуже мало: лише минулий, теперішній і майбутній. Час, який минув, у російській називають прошедшим — таким, який пройшов, а в англійській — past, що є застарілою формою дієслова pass «проходити», «минати». Час, який є тепер, в англійській називають present (як присутній, не як «подарунок»), а в російській — настоящее, імовірно, з тієї причини, що, на противагу минулому і майбутньому, цей час реальний. Час, який ще має бути, у російській так само називається будущим, а от в англійській він future — від латинського futurus, що є майбутнім же часом слова бути.

В українській мові також можна виділяти давноминулий час, тобто такий, що пройшов давніше від минулого: «Я хотів був зареєструватися на олімпіаду, але не встиг». У російській можна використовувати аналогічну назву давнопрошедшее (також предпрошедшее время чи навіть плюсквамперфект). У англійській також використовують назву plusquamperfect (з латини plus quam perfectum — «більш ніж перфект», порівняйте з plural) або її скорочений варіант pluperfect. Слово perfectum тут означає «виконаний», «зроблений» і походить від того ж латинського кореня, що й, приміром, слово факт.

Поза часом існує неозначена форма дієслова — інфінітив, инфинитив, infinitive. Латинське infinitivus означає «необмежений», «невизначений» і утворене від слова finio «закінчувати», яке, серед іншого, споріднене зі словами фінал і фініш.

Домашнє завдання 8. Дослідити, яким чином ці слова пов’язані зі словом файний.

Із важливих ознак дієслів можна виділити перехідність і доконаність. Якщо говорити категоріями членів речення, то дія перехідного дієслова переходить на додаток, а дія неперехідного лишається на підметі. Аналогічно російською і англійською дієслова є (не)переходными та (in)transitive. Англійська назва не лише нагадує транзит, а ще й походить від латинських trans та itus, що позначають через і йти відповідно.

Характеристика доконаності звучить доволі песимістично, ніби деякі дієслова когось уже доконали, хоча це слово всього-на-всього походить від праслов’янського konъ, яке у сучасній українській звучить як кінець. Англійське (im)perfective та російське (не)совершенный також вказують на завершеність дії. До речі, ви коли-небудь задумуватися про те, наскільки схожі слова верх, завершити і перевершити?

Фонетика

А ось що дійсно може часом доконати — це фонетика. Це саме той випадок, коли твердження «лінгвістичні задачі не вимагають жодних додаткових знань» може бути не дуже чесним, бо розібратися з нею з нуля за час олімпіади важко. Фонетика оперує багатьма поняттями, до яких буває важко знайти точні визначення, не кажучи вже про відповідники в англійській мові.

Почнемо з простого — зі складу. Склади складаються в слова, а також складаються зі звуків, про які в цій частині і йтиме мова. Аналогічно слоги слагаются. А от із syllable так вийде хіба що давньогрецькою, де συλλαβή (латинкою транслітерується sullabḗ) означає «той, який утримує разом».

Домашнє завдання 9. Знайти точки дотику між syllable та дилемою.

На склад або на голосну у складі може падати наголос — виділення голосом, натискання голосом. Російською це ударение, ніби по складу голосом вдаряють. Англійське stress, звичайно, пов’язане зі стресом: вони обидва позначають те чи інше напруження. Однак це напруження не зрівняється з тим, яке відчувають розв’язувачі лінгвістичних задач, коли намагаються пригадати класифікацію звуків. Настав час і нам торкнутися цієї болісної теми.

Передусім звуки діляться на голосні і приголосні — такі, що створюються суто голосом і оті всі інші, що існують при них. Аналогічно: гласные та із ними согласные. Англійські відповідники не є між собою спільнокореневими: vowel споріднений з вокалом (див. в попередній частині), а consonant — зі словами sound і звук. Що ж до частинки con-, то вона передбачувано означає «разом із».

Натомість в англійській спільнокореневими виявилися слова voiced та voiceless/unvoiced, тобто буквально голосні і безголосі. От тільки тут ідеться вже про підвиди приголосних, а саме про дзвінкі (рос. звонкие) і глухі (рос. глухие). В утворенні дзвінких звуків голос бере участь, а в утворенні глухих — ні, звідси й англійські назви. Зверніть увагу, що дзвінкість у слов’янських мовах своїм корінням пов’язана не лише із дзвоном, а й зі звуком. Так, праслов’янське zvȍnъ відповідно до різних словників мало і значення дзвін, і значення звук, і паралельно розвинулося в обидва слова. А от у випадку глухих приголосних голос відсутній (є тільки шум), тобто звук приглушений.

Оскільки шум так чи інакше бере участь у творенні і глухих, і дзвінких звуків, разом ці приголосні називають шумними. Їм протиставляють сонорні — у них нема шуму, а лише голос. Українське сонорні і російське сонорные запозичені з західноєвропейських мов та споріднені з англійським sonorant. А воно, як і consonant, своєю чергою споріднене із sound.

За місцем творення приголосні звуки спрощено можна поділити на такі категорії: губні, зубні, язикові, глоткові та гортанні. У російській усі, крім глоткових, мають аналогічні назви. Глоткові в ній називають фарингальными, що відповідає англійському pharyngeal. Обидва походять від грецького слова φάρυγξ (phárux), яке означає горло, глотка. В українській із ним пов’язаний хіба що фарингіт — запалення глотки. Якщо рухатися по термінології знизу вгору, то з глоткових звуків маємо перейти до язикових, які англійською називаються lingual. Тут корінь латинський, його прослідковуємо і в language, і в лінгвістиці, адже латина, як і російська, називає язик і мову одним словом. Наступні на черзі — dental. Нескладно здогадатися, про які звуки йде мова, якщо пригадати споріднене слово dentist. За зубами лишаються тільки губи, відповідні звуки англійською називають labial. Хоча ця назва на перший погляд може здатися незрозумілою, та вона близька до такого простого і знайомого lip.

Домашнє завдання 10. Знайти споріднені з lip і labial слова в українській мові.

А тепер розгляньмо дещо детальніше язикові звуки. Людський язик настільки рухливий, що в багатьох мовах основне фонетичне розмаїття становлять саме звуки, утворювані між ним і піднебінням. Залежно від місця, в якому продукується звук, приголосні можуть бути передньо-, середньо- або задньоязиковими; або російською: передне-, средне- і заднеязычные. Середньоязикові приголосні можна ще називати палатальними. Це відповідає англійській назві palatal, пов’язаній зі словом palatum — піднебіння. Передньоязикові творяться передньою частиною язика, зокрема його кінчиком. «Кінчик», «межа» латиною називаються corona, відповідно, англійською такі звуки — coronal. Задньоязикові приголосні «торкаються» піднебіння у його задній частині, відомій латиною і англійською як velum. Звідси назва velar для цієї групи звуків.

Крім того, у багатьох мовах (а значить, і лінгвістичних задачах) часто в окрему важливу категорію виділяють носові звуки. При їх утворенні частина повітря виходить через ніс, що обумовило також російську (носовые) та англійську (nasal) назви.

Коли говорять про спосіб творення приголосних звуків, то використовують такі терміни, як щілинні, проривні, дрижачі звуки. Звуки, які вимовляються так, що повітря проходить через щілину, можна називати й фрикативними. Аналогічна картина і в російській мові: щелевые або фрикативные. Англійське fricative походить від латинського frico «терти». Імовірно, мова йде про своєрідне тертя повітря об органи мовлення.

Домашнє завдання 11. Пошукати точки перетину між фрикативністю та (розмовним) дієсловом брити.

Якщо повітря не треться, а виходить із поштовхом, то можна такі звуки назвати зімкненими (перед звуком щось змикається), або ж проривними (звук одномоментно проривається назовні). У старих текстах трапляється ще варіант вибухові, що відповідає російському взрывные та англійському plosive (порівняйте з explosion) і проводить паралелі між проривом повітря й вибухом. В англійській є також варіант stop: можна вважати, що потік повітря призупиняється, перш ніж прорватися і породити звук.

Вимова дрижачих звуків очікувано супроводжується дрижанням (спробуйте вимовити довге р-р-р). Російською вони теж дрожащие, а англійською — vibrant, вібруючі.

А чи є такі поняття, які б англійська запозичила чи хоча б калькувала зі слов’янських мов? Так, і це м’які і тверді приголосні звуки. Мягкие та твёрдые російською, soft та hard англійською (принаймні коли йдеться про слов’янські мови). Англійською процес пом’якшення ще називається palatalization, відповідно, м’які звуки можна також називати palatalized. Це пов’язано з тим, що вони вимовляються з піднесенням язика до піднебіння, яке латиною, нагадаємо, palatum. Важливо: не слід плутати ці звуки з палатальними (palatal), про які мова йшла вище.

Якщо розглядати не творення звуків, а їх звучання, то окремо виділяються шиплячі і свистячі звуки, вони ж шипящие та свистящие. Ці поняття не настільки на вустах в англійській, як в українській чи російській, тож звучать складно: hushing sibilants і hissing sibilants. Sibilants — це назва, під якою об’єднані свистячо-шиплячі звуки, вона походить від латинського слова на позначення шипіння. Hushing та hissing — уже англійські слова зі значеннями шиплячий і свистячий відповідно. Зауважте, що hush і шипіти містять звук ш, а hiss і свистіти — звук с. Такий збіг може свідчити про те, що ці слова були утворенні через звуконаслідування.

Класифікації приголосних звуків має бути достатньо, щоб продемонструвати, чому фонетика може заплутувати, але ми поговоримо все ж і про класифікацію голосних. Кожен голосний можна означити загалом трьома вимірами: так званими рядом, підняттям та огубленістю. Ряд вказує на горизонтальний рух язика, підняття — на вертикальний, а огубленість — це вже не про язик, а про губи.

Отже, ряд. Українською та російською він називається однаково, англійською ж це backness. Він показує, наскільки сильно язик випнутий вперед або ж, на хвилі англійської, — наскільки той запнутий назад (можна говорити і про frontness, але чомусь поширення набула саме задність). Важко сказати, з чим пов’язана назва ряд, враховуючи те, що голосні різного підняття одного ряду складаються у стовпець… А от підняття дуже логічне: воно задає, наскільки язик піднято вгору. Так само російською це подъём. Англійське height теж говорить про висоту, на яку піднято язик.

Огубленість можна називати лабіалізацією (ще пам’ятаєте labial consonants?). Якщо вам до вподоби подібні назви, то можете пошукати визначення таких страшних слів, як делабіалізація та лабіовеляризація. Російською огубленість, або, як її визначає словник, «заокруглення випнутих уперед губ», так само називається огублённость, огубление чи лабиализация. Із заокруглення маємо й англійську назву — roundedness.

Наостанок у розділі про фонетику розглянемо два явища, які відсутні в українській мові, але часто нагадують про себе у лінгвістичних задачах. Перше — це гармонія голосних, гармония гласных, vowel harmony. Вона полягає в тому, що голосні у слові узгоджуються між собою, а отже, перебувають у своєрідній гармонії. До речі, є й альтернативна назва цього явища — сингармонізм. Вона теж містить латинський корінь harmoni-, що ним позначають зв’язок, порядок, устрій.

Домашнє завдання 12. Дослідити зв’язок гармонії з ярмом.

Інше варте уваги явище, а точніше звук, — це гортанне зімкнення. В українській цей особливий приголосний трапляється хіба що в запозиченні «о-оу» чи в просторічному «нє-а». Імовірно, це й спричиняє відсутність усталеної назви даного звука українською: кажуть гортанне зімкнення, гортанна змичка, гортанний вибух чи навіть твердий приступ. Це зімкнений звук, що утворюється в гортані, звідси й назви. Аналогічно російською його називають гортанная смычка (іноді твёрдый приступ), англійською — glottal stop.

Цікаві речі, які не потрапили у попередні розділи

Тут зібрано ще кілька понять, які не вклалися у розглянуте раніше, але так чи інакше спричиняли проблеми учасникам або авторам задач.

Скажімо, ви розв’язали задачу на систему письма і маєте вказати напрям, наприклад, що текст починають писати зліва, а закінчують — праворуч. Типовий учасник може написати зліва направо. Або з ліва на право. Або зліва-направо. По секрету для тих, хто зміг дочитати до цього місця: після перевірки сотні-другої робіт член журі уже й сам може не пам’ятати, який із десятка можливих варіантів є правильним. Тож давайте раз і назавжди встановимо: зліва направо і справа наліво. Російською — слева направо та справа налево. Англійською — left-to-right і right-to-left.

Минулорічна Київська олімпіада показала, що і слово мовець не таке просте для деяких учасників, але не своїм написанням, а тим, що школярам просто невідомо, як назвати когось, хто говорить. А тим часом це доволі поширений лінгвістичний термін на позначення того, хто продукує фрази. Російською це просто говорящий, а анлійською — speaker. В парі до мовця йде слухач, він же слушающий, він же hearer. Також кажуть адресат, addressee.

Важко також буває пригадати і переклад слова заперечення: українською заперечуємо, російською возражаем, англійською protest, а лінгвістичні терміни з того не складаються. Тому що російською треба отрицать — і вийде отрицание. Англійською ж маємо negation, споріднене з негативністю.

Наступним пунктом у нас великі й малі літери. Це українською у них такі зрозумілі назви, а от російською ще треба пригадати, що називають прописными, а що — строчными. Запам’ятати можна так: строчные літери усі акуратно сидять у рядку (строке) і здебільшого не виділяються за висотою, а прописные треба окремо гарно прописувати. Англійською можна називати літери small та capital (великі, просто капітальні) або, альтернативно, lowercase та uppercase.

Словосполучення навпаки не викликає проблем при перекладі російською (словосочетание), однак змушує добряче замислитися, коли щось таке потрібно записати англійською. До наших послуг варіанти word combination або й phrase (зверніть увагу, що це слово позначає не зовсім те саме, що його родич фраза в українській!).

У задачах нерідко бачимо словосполучення на кшталт «книга дівчинки». Вони відкривають ще одну проблему перекладу: книга тут — власність, а дівчинка — власник. Російською хочеться сказати «собственность» і… «собственник»? Не звучить. Краще буде обладаемое та обладатель. Англійською володіти звучить як possess, тож ці категорії мають назви possessed і possessor.

Наостанок повернімося до слів. Скажімо, у вас є форма однини, яку ви певним чином міняєте та отримуєте форму множини. Українською ви скажете про творення форми множини, російською — не про «создание», а про образование, англійською це word formation.

Оце наче й усе. Інші поняття мають бути або рідковживаними, або легкозгадуваними. Насамкінець важливе зауваження. З цієї статті може здатися, що початок практично усім лінгвістичним поняттям дала латина, а інші мови потихеньку собі їх перетягували. Це не зовсім справедливо хоча б тому, що сама латина не цуралася запозичувати терміни з тієї ж грецької.

Інше важливе зауваження: тут і в першій частині подано деякі слова праіндоєвропейської та праслов’янської мов. Це реконструйовані мови, тобто у вчених немає точних даних про те, як у них звучали чи записувалися ті чи інші слова. Варіанти, подані для них у словниках, було відновлено за допомогою спеціального аналізу нащадків цих мов. З часом вони, ймовірно, уточнюватимуться, але навряд чи колись ми зможемо з повною впевненістю сказати, що, мовляв, «слово на позначення вовка звучало у праіндоєвропейській мові рівно так і ніяк інакше». Реконструйовані слова прийнято записувати із зірочкою попереду (*waylos), однак ми її випускали в записах, щоб не заплутати ще більше тих, хто не знайомий із такою нотацією.

У наступній частині цю та попередню буде скорочено в таблицю з перекладами кожною мовою. В принципі, попередні кілька десятків абзаців можна було не читати (і не писати), а одразу перейти до третьої, але ж так цікавіше, авжеж?

Про лінгвістичну термінологію в українській мові — і не лише в ній

Однією з особливостей українських олімпіад з лінгвістики, якщо порівнювати з іншими предметними олімпіадами, є те, що на вирішальних етапах учасники мають можливість отримати умови на вибір українською або російською. Отож, складнощів з оформленням розв’язків і формулюванням думок зазвичай не виникає.

Але що робити, якщо вам доводиться писати змагання не тією мовою, яка для вас звична? Скажімо, ви навчаєтеся російською і розв’язуєте шкільний етап або навпаки: знайомі виключно з українською термінологією, але хочете взяти участь у латвійському чи білоруському змаганні? Здавалося б, жодних проблем бути не повинно, адже більшість українців білінгви, тобто доволі вільно володіють як українською, так і російською. Дійсно, при розв’язуванні задач усе йде добре; ніякої термінології в умові немає, все просто й інтуїтивно. Що ж, задачу зроблено, лишилося тільки швиденько її записати, але… як же сказати російською «присудок»? А «займенник»? А як українською буде «слог»? Давайте з цим і розберемося, а для повноти картини захопимо ще й англійську: це має бути нескладно, адже багатьом школярам вже і так багато чого з неї відомо. Поглянемо, як різні поняття називаються кожною з трьох мов, а також чому вони отримали такі назви.

Текст вийшов об’ємним, тому для кращого сприйняття ми розбили його на три частини: перші дві частини описові, вони йтимуть більш-менш від простого до складного; у третій частині буде подано узагальнену таблицю з сюрпризом.

Частини мови / части речи / parts of speech

Почнімо з іменника — частини мови, яка називає предмети, тобто іменує їх, дає кожному ім’я. Як сказати російською: «именование», «называние»? Не зовсім. У російській дещо інша логіка: тут окремі частини мови — певні имена. Так, іменник російською — имя существительное, або просто существительное. Це слово позначає назви істот (существ), а також предметів, які існують (существуют). А ось англійська, як і українська, зберегла зв’язок між іменником та іменем: слово noun походить від латинського nomen, що, своєю чергою, як і англійське name, бере початок аж від праіндоєвропейського слова на позначення імені.

Іменник можна описати, назвати його прикмети за допомогою різноманітних прикметників. Вони певним чином приєднують до предмета ознаку, прилагают, тому й називаються російською прилагательными. Имя прилагательное, як власне й имя существительное, — калька з латини, де відповідна частина мови називається nomen adiectīvum, буквально «приєднане ім’я». Звідси й англійське adjective. Якщо ж спробувати простежити походження цих слів ще далі, то можна віднайти зв’язок і зі знайомим нам словом епітет, що, як і прикметник, описує іменники, хоча й дещо в іншому контексті.

Як саме це можна простежити? Відкриваємо етимологічний розділ словника і шукаємо в ньому, скажімо, анлійське adjective. Потім беремо інший (або, можливо, і той самий) словник та шукаємо вже український епітет. Після цього порівнюємо статті та шукаємо точки перетину. В даному випадку виявляємо, що як одне, так і друге відсилає нас до грецького слова ἐπιτίθημι (epitíthēmi), що означає «накладати», «докладати».

Одне з найочевидніших походжень серед українських лінгвістичних термінів має слово, що позначає дію, — дієслово. Російське ж глагол не вказує на дію, а у застарілому мовленні позначає навіть не дієслово, а просто слово («Глаголом жги сердца людей» — це про слова загалом, а не лише про дієслова). З іншого боку, його запам’ятати також нескладно: достатньо пригадати назву давньої абетки глаголиці або застаре дієслово глаголить та сучасне разглагольствовать. Для англійської історія дещо схожа — тільки у ній значення слово і дієслово розійшлися на різні форми (не без допомоги латини, звичайно): word і verb відповідно. До речі, наше вербальний також означає словесний, а не дієслівний.

При дієслові (або й просто при слові, якщо врахувати, що деякі мови поєднують ці поняття) стоїть те, що його описує, — прислівник. Термін наречие (на речи, на словах) вносить у російську термінологію певну розмаїтість, адже калькований він не з латини, а з грецької (επίρρημα, буквально «на слові», «на дієслові»). Тут найлогічніше виглядає англійське adverb, у ньому добре видно verb, а латинська часточка ad- «до» є і в англійському add «додавати».

Цікаво, що українському дієприслівнику в російській відповідає не деенаречие, як можна було б очікувати, а деепричастие, тобто действие + причастие, воно ж дія + дієприкметник (!). Тут є певна логіка: наприклад, слово рисуя дещо більш «дієве», ніж слово рисующий.

Повернімося до іменника. У реченні його може замінити займенник: він там стоїть замість іменника, за іменник. Так само в російській: вместо имени существительного — местоимение. Це калька з латинського pronomen, від якого також походить англійське pronoun (тобто pro- + noun, таке саме замість іменника).

Із самостійних частин мови лишився числівник. Зверніть увагу: частина мови називається числівник, а чисельником називають верхню частину дробу. І одне, і інше, і російське (имя) числительное очевидним чином споріднені з числом. Так само і англійське numeral споріднене з number.

А ось слово частка у мовознавстві та в математиці виглядає абсолютно однаково. Нагадаємо, що ця частина мови модифікує значення слів або використовується для утворення їхніх форм, тобто завжди є якоюсь незначною частиною мовної конструкції. Аналогічно у російській це частица, а в англійській — particle, тобто маленька part (у англійській, щоправда, зменшувальні форми так не утворюються, та латина завжди прийде на допомогу).

Так само просто утворені назви для сполучника, тобто частини мови, яка зв’язує, а здебільшого саме сполучає слова. Слово ж союз, яке використовують на позначення сполучника в російській, етимологічно споріднене зі словами связь, зв’язок. Щось подібне простежується і для англійського conjunction (від латинського «зв’язувати»), порівняйте англійське ж join.

Прийменник стоїть при іменнику або займеннику, а предлог — перед словом. -лог тут — доволі поширена частка грецького походження зі значеннями «слово», «сказане», її можна побачити як у лінгвістичних термінах (пролог, діалог), так і в назвах багатьох наук (біологія, геологія, антропологія). Походження англійського preposition має бути зрозуміле і без перекладу: слово, яке ставиться (позиціонується) попереду.

І якщо в українській прийменники стоять перед іменниками, то в інших мовах (наприклад, тюркських та фіно-угорських) подібні слова ставлять після іменника, відтак їх можна називати післяйменниками, послелогами, postpositions.

Окремо в українській стоїть вигук: йому не знайшлося місця ані серед самостійних, ані серед службових частин мови. Ми ж не будемо його ображати і розглянемо так само, як і попередні дев’ять. Отже, вигук природно вигукують. А от російське междометие виглядає геть незрозуміло. Зазирнімо до вже такої рідної латини: тут це interiectio, буквально «кидати між» або «вставляти між». Звідси й запозичено interjection (порівняйте inject, ін’єкція) та кальковано междометие як «метать между». Тобто вигук — це щось, що ми вставляємо, або вкидаємо, десь між осмисленими фразами.

Остання частина мови, про яку хотілося б згадати, рідна для багатьох європейців, однак відсутня в українській та більшості слов’янських мов. Не дивно, що, говорячи про неї, ми послуговуємося запозиченням — словом артикль. Англійське article походить з латини, де articulus позначає різноманітні з’єднання, наприклад суглоб — з’єднання кісток (порівняйте зі словом артрит, яке позначає захворювання суглобів). Таким чином, для латини це щось на кшталт сполучника: артикль потрібен для того, щоб приєднати іменник до решти речення. Майже як суглоб для приєднання кістки до тіла.

Члени речення / члены предложения / parts of a sentence

У попередньому розділі багато говорилося про те, як російська мова калькувала латинські терміни. Настав час присоромлювати за це українську. От візьмемо підмет. Чи він щось підмітає або, може, знаходиться під якоюсь метою?.. Виявляється, що це така ж калька з subiectum, як междометие — з interiectio. Гаразд, а чому ж підмет (і суб’єкт) — це щось укинуте під? За однією з теорій це слово, яке «розташовується під» присудком (звідси маємо російське подлежащее). Або ж, образно, щось, що розглядається (під поглядом?) у ситуації, яку описує речення. На жаль, чіткого пояснення для походження лінгвістичного значення слова subject джерела на сьогодні не подають.

Суб’єкту зазвичай протиставляється об’єкт, як суб’єктивному — об’єктивне. Якщо протиставляти щось тому, хто виконує дію, то це явно буде той, над ким дію виконують. Відповідно, і в англійській одне зі значень слова object — додаток як член речення. Щоправда, obiectum — це не кинуте над, як можна було б очікувати (проводячи аналогію з кинутим під), а кинуте проти. Зрештою, на те він і протиставляється. А от українська з російською додаток/дополнение не протиставляють, вони його додають, доповнюють речення з його допомогою.

Домашнє завдання 1. Пригадати, чим відрізняються прямі та непрямі — або ж direct та indirect (буквально безпосередні та небезпосередні) — додатки й подумати, чому вони так називаються.

Підмет із додатком поєднує присудок. Приблизно так українську і латинську мови поєднує чеська, через яку це слово було запозичене. Точніше, запозичене воно було лише з чеської в українську, а от у чеську з латини традиційно кальковано. Тут присудок — це при- + судити, тобто «те, про що судять» (рассуждают). У латині це називали словом praedicatum, у якому присутня частинка dico, знайома нам зі слів дикція, диктатор і диктант. Словом predicate можна називати присудок і в англійській, хоча зазвичай воно використовується для дещо ширшого поняття (яке українською і російською називають предикат), а один із головних членів речення натомість називають так само, як і дієслово, — verb.

Домашнє завдання 2. Подумати, що означає, коли будову речень записують як SOV, SVO, OVS чи подібним чином.

Ледь не забули про російську: сказуемое так само скальковано з латини, тільки без посередництва чеської.

Маємо ще два члени речення: означення та обставину. Означення описує ознаки підметів і додатків, а обставина, власне, обставини, за яких відбуваються події в реченні. Так само определение визначає (определяет) ознаки, а обстоятельство описує обстоятельства. В англійській цікавіше. Означення — attribute, бо задає атрибут іменника. Обставина — adverbial, тобто щось прислівникове (пригадайте adverb), адже обставину найприродніше висловити прислівником. Разом же означення та обставину називають словом modifier, вони модифікують значення іменників, уточнюючи їх.

Морфеми / морфемы / morphemes

Від (частин) мови до (частин) речення, а від (частин) речення — до (частин) слова.

Найважливішою частиною слова, або морфемою (згадаймо метаморфози чи аморфність), є корінь, він же корень, він же root. Не слід його плутати з основою, котра англійською називається stem, тобто «стебло». Виходить поетично: слово, немов квітка, виростає з кореня через стебло. Шкода, що інші частинки не вклалися у цю ботанічну номенклатуру.

Навкруги кореня приєднуються префікси, суфікси та інші -фікси. Більшістю мов вони так і називаються; вирізняється російська, де префікс називають також приставкой, оскільки його приставляють перед коренем. А ось англійське fix і латинське figo мають значення «закріплювати», «фіксувати». Відповідно, префікси закріплюються перед коренем, а суфікси — після. Щоправда, частинка su(b)-, використана у цьому слові, здебільшого має інші значення: під, як у субмарині, або майже, як у субтропіках. Хтозна, можливо, суфікс під коренем розміщували ті самі люди, що й підмет клали під присудок...

Кінцевою частиною слова є закінчення, воно ж окончание. В англомовній термінології закінчення часто зараховують до суфіксів, бо межі між цими поняттями доволі розмиті. Однак і термін ending у літературі теж можна зустріти, особливо в описах граматик слов’янських мов. Також закінчення може ховатися під словом флексія, тобто «відхилення» (див. нижче).

Відмінки / падежи / cases

Іменники (і не лише вони) у багатьох мовах мають відмінки. Десь відмінків чотири, десь кілька десятків, а в деяких мовах таке поняття відсутнє взагалі. Чи не для кожного відмінка, що трапляється у світі, лінгвісти придумали свою назву, але розбір усіх вилився б у значно більшу кількість тексту. Тож розгляньмо лише ті сім із них, що притаманні українській мові.

Але перед тим поговорімо про самі слова відмінок і відмінювання (допитливі також можуть дослідити слово відміна). В українській вони спільно­кореневі зі словом міняти і, можливо, пов’язані з відмінністю. В англійській мові ця пара слів не є спільно­кореневою: відмінок — case, а відмінювати — to inflect або to decline. І case, і його предки доволі багатозначні: зокрема, ними можуть називати такі поняття, як випадок чи подія (порівняйте зі словом казус). При цьому, як і український випадок, предок слова case утворено від слова падати (латинською cado). Тому не слід дивуватися, що в російській ця граматична категорія стала називатися падежом (однак зауважте: падеж, а не падёж). Що ж до дієслова to inflect, то походить воно від латинського кореня flecto, який означає «згинати», «схиляти» (порівняйте англійське flexible «гнучкий», «поступливий»). Як, загалом, і відмінювати, to inflect у англійській може позначати зміни слів не лише за відмінками, а й за числом, родом тощо (у слов’янських мовах це зазвичай відбувається з допомогою закінчень — привіт флексії, уже згаданій вище). Інакше кажучи, слова по-своєму гнуться в різні боки для утворення нових форм, а російською — склоняются. Латинський корінь clino, що його містить дієслово to decline, є синонімом до flecto.

Домашні завдання 3 і 4. Дослідити зв’язок у парах слів флексія та рефлекс, а також decline і слойка.

Нарешті можемо перейти й до самих відмінків. Починають завжди з базового — з називного. І дійсно, саме цей відмінок подається у словниках як назва предмета. Як і іменник, він іменує предмет, тому й називається російською именительным. Та й англійське nominative вказує якраз на ім’я (name).

Після називного відмінка у мовознавстві традиційно йде родовий, він же родительный. Слова в цьому відмінку відповідають на питання кого? чого? (запам’ятати можна так: ти кого, якого роду?). Імовірно, слов’янські назви пов’язані з латинською — genetivus, звідки походить англійське genitive. Воно є формою слова зі значенням народжувати, яке і в українській є спільно­кореневим із родом. Також із genitive споріднені такі запозичені в українську слова, як ген, генеалогія і генератор.

Наступний відмінок — давальний, дательный, dative. Виглядає дуже просто: дають щось комусь або чомусь. Але стривайте: чому в англійській такий підозріло слов’янський корінь dat-? Чому не giv-? Виявляється, що він прийшов і до української, і до латинської мови (звідки був запозичений до англійської для позначення відмінка) аж із їхнього спільного предка — праіндоєвропейської. Цей корінь мав звучати приблизно як deh-. Однак поруч із ним існував і інший корінь зі значенням «давати», який звучав близько до geb-. Саме цим шляхом і пішла англійська, ставши на один крок віддаленішою від української та латини.

Далі у таблицях знаходимо кого? Правильно, знахідний відмінок. А от у російській мові цим відмінком не знаходять, а звинувачують, тобто він винительный. Причина тут, однак, не в російській мові (англійською ж бо теж accusative, споріднене з accuse), а в самі-здогадайтесь-якій мові, звідки цей термін було скальковано.

Якщо поставити питання ким? чим?, то отримаємо форми на кшталт олівцем, ножицями, словом. Ними можна орудувати, творити, одним словом, використовувати їх як інструменти. Звідси й назви: орудний, творительный, instrumental. Хоч десь розмаїття!

Місцевий відмінок зазвичай записують із прийменником на або вна кому, на чому, в якому місці? Насправді він може використовуватися і з іншими допоміжними словами, але в слов’янських мовах завжди саме з прийменниками. Тому російською для цього відмінка зазвичай використовують назву предложный (хоча местный у літературі також трапляється). Англійська назва теж вказує або на місце — locative, що споріднене зі словами локація і локальний, або ж на прийменник — prepositional. Але в широкому розумінні місцевий і прийменниковий відмінки не тотожні: не в усіх мовах, де є особливий відмінок місця, він вимагає прийменника, як і прийменник, навіть коли особливим чином змінює форму іменника, не завжди вказує на місце.

Кличний відмінок використовують для того, щоб кликати. Російською він так само звательный. Щоправда, вважають, що в російській цей відмінок майже повністю зник (за винятком окремих збережених форм на кшталт «Боже», «Господи»). Тому тут назва є, а явища нема. В англійській використовують назву vocative, споріднену з латинським кликати. Звідси ж українські вокал, провокація і адвокат.

Інші граматичні ознаки

Відмінки — не єдине, що характеризує іменники та інші частини мови. Наступне, що може спасти на думку — це число. В українській мові розрізняємо однину і множину. Якщо однина цілком узгоджується з числом один, то замість терміну множина можна було б очікувати якої-небудь «багатини», адже предметів багато. З іншого боку, корінь множ-/мног-, хоч і рідко, все ще трапляється в українській, скажімо, у множенні чи у сталому виразі «многая літа». Цей же корінь мають слова на позначення множини і в багатьох інших слов’янських мовах, включно з російською, де бачимо множественное число на противагу единственному. Що ж до англійської, то у ній це singular і plural. Обидва походять з латини: singular відсилає до слова на позначення числа один (для фізиків асоціація з сингулярністю, для музикантів — із синглом), а plural — до слова plus, що латиною означає «більше».

До речі, в українській мові, окрім однини та множини, існувало також окреме граматичне число на позначення двох предметів — двоїна, вона ж двойственное число, вона ж dual. Її залишки сьогодні можна побачити в окремих діалектах, а також у певних особливостях звичної нам української.

Домашнє завдання 5. Пошукати в українській мові сліди двоїни.

Хоч українська мова двоїну і втратила, ця форма досі існує у деяких мовах, наприклад у далекій арабській або дещо ближчій словенській.

Досі в нас на першому плані виступали іменники. Що відсутнє в них, але є у займенників, то це особа. Перша, друга і третя в українській — у інших мовах буває й більше — усі вони часто (хоча й далеко не завжди) відсилають до людей, тобто до осіб. Українській особі у лінгвістиці, як, приміром, і в юридичній термінології, відповідає російське лицо. Імовірно, через те, що людина в першу чергу асоціюється саме з обличчям. У англійській мові особі в усіх значеннях, включно з лінгвістичним, відповідає слово person.

Рід же, навпаки, характеризує іменники, але не більшість займенників (але це в українській; в інших мовах буває інакше). Російською його також називають род, а англійською це gender, споріднений з уже відомим нам словом genitive (власне, слова рід і родовий також доволі близькі, тому нічого дивного). В українській і російській виділяють чоловічий, жіночий та середній рід. До чоловічого і жіночого питань нема, а от середній, можливо, дещо логічніше було б називати ніяким, як це роблять, скажімо, білоруська чи польська... Та погляньмо на англійську: чоловік і жінка — man і woman, тому чоловічий і жіночий — гмм… masculine і feminine. Без латини тут явно не обійшлося! І якщо слова з коренем femin уже міцно увійшли в українську — тут вам і феміністки, і фемінітиви, точно не сплутаємо, про що йдеться, — то ось нащадків mascul або mas в українській знайти доволі важко.

Домашнє завдання 6. Переконатися, що слово мускул не походить від цих коренів.

Повернімося до середнього роду. Англійською його називають neuter. Це слово споріднене з українським нейтральний і в латині буквально означає «ніякий», «жоден з двох». Люди, добре знайомі з англійською, навіть можуть помітити схожість цього слова з neither.

Іще одна ознака іменника: те, є він власною назвою чи загальною, тобто чи називає він щось одне, чи узагальнює цілу групу предметів. У російській такий самий підхід до имени собственного, але дещо інший погляд на имя нарицательное — для російської це слово, яким нарікають групу предметів. Англійська ж у цьому плані схожа на українську: тут загальна назва — це common noun, тобто спільний іменник, а власна — proper noun. Слово proper має багато значень і відтінків, серед яких «відповідний», «власний». Не дивно, що і слово власність англійською можна перекласти як property.

Також іменник може називати істоту або неістоту. Ця категорія відіграє роль при відмінюванні і навіть позначається у словниках. Можна було б очікувати, що слово істота походить від якого-небудь слова на позначення живого або рухомого, але насправді воно бере початок від праслов’янського кореня istъ «дійсний» і є спорідненим з істиною. Для порівняння, у російській іменнники-істоти — одушевлённые существительные, а неістоти — неодушевлённые, тобто в певному сенсі розрізняються за наявністю душі. Найлогічніше виглядає анлійська: тут іменники поділяються на animate та inanimate. Ці слова, як і англійське animal з українською анімацією походять від латинського кореня на позначення дихання.

Домашнє завдання 7. Подумати, чи є істотою слово «неістота».

На цьому поки й зупинимося. У наступній частині, що вийде за тиждень, читайте про дієслова, фонетику і не тільки.

Про інтернет-олімпіаду 2020 року

Торік у межах експерименту паралельно з IV Українською інтернет-олімпіадою з лінгвістики ми провели міжнародне змагання на тих самих матеріалах. Експеримент виявився вдалим, і цього року захід проходитиме вдруге. Українська олімпіада натомість увіллється в міжнароду, а українські школярі змагатимуться зі своїми ровесниками з інших країн на рівних умовах.

Отож, запрошуємо всіх на сайт Міжнародної інтернет-олімпіади з лінгвістики onling.org, на якому вже зараз можна зареєструватися для участі в цьогорічному змаганні. Інтерфейс сайту доступний лише англійською мовою, проте під час реєстрації можна вибрати українську (або російську) мову написання турів. Умови задач буде запропоновано учаснику вибраною мовою.

Нагадаємо, що сама олімпіада пройде 24...27 січня, а її пробний тур — на тиждень раніше, 17...20 січня.

Відгуки (5, останній — 2 лютого 2020)

Версія для друку

9 січня 2020, 01:30

Підсумки регіональних олімпіад 2019/20 н. р.: поїздка в Київ

У листопаді 2019 року у дев’яти регіонах України пройшли регіональні олімпіади з лінгвістики. Змагання відбувалися окремо у двох заліках: для учнів молодших класів (6, 7, 8) та для учнів старших класів (9, 10, 11). Переможців із кожного з регіонів ми традиційно запрошуємо на змагання всеукраїнського рівня — VII Київську відкриту олімпіаду з лінгвістики, — що пройде 14 і 15 березня 2020 року.

Вінниця:

  1. Короп Богдан (8-й клас, школа № 27);
  2. Нестерук Назар (11-й клас, гімназія № 17);
  3. Остафійчук Олександра (8-й клас, гімназія № 17);
  4. Салієва Віра (11-й клас, Вінницький технічний ліцей).

Дніпро:

  1. Писаревський Захар (9-й клас, Технічний ліцей ім. А. Лигуна, Кам’янське);
  2. Халік Сергій (10-й клас, Ліцей інформаційних технологій).

Запоріжжя:

  1. Єгорова Ольга (8-й клас, ліцей «Логос»);
  2. Лавров Богдан (11-й клас, гімназія № 28);
  3. Поляков Олексій (11-й клас, гімназія № 28);
  4. Попльонкін Давид (7-й клас, ліцей «Логос»).

Кривий Ріг:

  1. Ткаченко Клара (11-й клас, гімназія № 127);
  2. Трегуб Олексій (11-й клас, гімназія № 127).

Львів:

  1. Забродська Анастасія (8-й клас, школа-гімназія ім. В. Симоненка);
  2. Квіт Данило (8-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей);
  3. Солоджук Гліб (11-й клас, Львівський фізико-математичний ліцей).

Миколаїв:

  1. Пащенко Ксенія (9-й клас, гімназія № 2);
  2. Шамян Артур (10-й клас, гімназія № 2).

Тернопіль:

  1. Грицина Ярослав (8-й клас, школа-ліцей № 6 ім. Н. Яремчука);
  2. Хабенюк Каріна (8-й клас, спеціалізована школа № 29).

Харків:

  1. Афанасьєва Анастасія (11-й клас, Харківський університетський ліцей);
  2. Кушниренко Аліса (10-й клас, ліцей № 161 «Імпульс»);
  3. Шевченко Юліана (8-й клас, спеціалізована школа № 156);
  4. Шульга Марія (6-й клас, гімназія № 144).

Чернівці:

  1. Боклач Ігор (10-й клас, ліцей № 1);
  2. Голецек Олександр (7-й клас, спеціалізована школа «ОРТ» № 41);
  3. Іванова Катерина (7-й клас, ліцей № 1);
  4. Савков Олександр (7-й клас, ліцей № 1);
  5. Цепілова Олександра (11-й клас, ліцей № 1).

Поїздка та проживання для переможців, що потрапили до наведеного списку, є безкоштовними. Для таких учнів буде забезпечено супровід у Київ.

Якщо ви не потрапили до списку, то можете взяти участь у київській олімпіаді, придбавши квитки й забронювавши житло за власний кошт. Зверніть, однак, увагу, що для всіх учасників обов’язковою є попередня реєстрація на олімпіаду. Реєстрація розпочнеться на сайті в кінці лютого.

1234...7