ЗареєструватисяЗареєструватися

© 2014—2020 Українські змагання з лінгвістики© 2014—2020 Українські змагання з лінгвістики

Блоґ

Про лінгвістичну термінологію (продовження)

Продовжимо наш лінгвістичний лікнеп. Тиждень тому ми розглядали частини мови, речення і слова, а також з різних боків дивилися на іменники. Настав час дієслів.

Ознаки дієслів

Дієслова, як і іменники, мають силу-силенну різних форм. Вони можуть змінюватися за числом, особою і часом, бути доконаними й недоконаними, перехідними й неперехідними та мати ще десятки характеристик залежно від мови, у якій розглядаються. В українській мові ці зміни прийнято називати дієвідмінюванням — або ж просто відмінюванням, як і для іменників. У російській це спряжение, а не склонение: чомусь іменники згинають у правильні форми, а дієслова до решти речення припрягають, ніби прив’язують. Англійське conjugation дуже схоже: походить від латинських con- «разом із» та iugo «зв’язувати», «запрягати». Ви вже маєте знати, як називається те, що російська зробила з латинським coniugo...

Почнемо «запрягання» дієслів із часу. В українській мові порівняно з тією ж англійською різновидів часу дуже мало: лише минулий, теперішній і майбутній. Час, який минув, у російській називають прошедшим — таким, який пройшов, а в англійській — past, що є застарілою формою дієслова pass «проходити», «минати». Час, який є тепер, в англійській називають present (як присутній, не як «подарунок»), а в російській — настоящее, імовірно, з тієї причини, що, на противагу минулому і майбутньому, цей час реальний. Час, який ще має бути, у російській так само називається будущим, а от в англійській він future — від латинського futurus, що є майбутнім же часом слова бути.

В українській мові також можна виділяти давноминулий час, тобто такий, що пройшов давніше від минулого: «Я хотів був зареєструватися на олімпіаду, але не встиг». У російській можна використовувати аналогічну назву давнопрошедшее (також предпрошедшее время чи навіть плюсквамперфект). У англійській також використовують назву plusquamperfect (з латини plus quam perfectum — «більш ніж перфект», порівняйте з plural) або її скорочений варіант pluperfect. Слово perfectum тут означає «виконаний», «зроблений» і походить від того ж латинського кореня, що й, приміром, слово факт.

Поза часом існує неозначена форма дієслова — інфінітив, инфинитив, infinitive. Латинське infinitivus означає «необмежений», «невизначений» і утворене від слова finio «закінчувати», яке, серед іншого, споріднене зі словами фінал і фініш.

Домашнє завдання 8. Дослідити, яким чином ці слова пов’язані зі словом файний.

Із важливих ознак дієслів можна виділити перехідність і доконаність. Якщо говорити категоріями членів речення, то дія перехідного дієслова переходить на додаток, а дія неперехідного лишається на підметі. Аналогічно російською і англійською дієслова є (не)переходными та (in)transitive. Англійська назва не лише нагадує транзит, а ще й походить від латинських trans та itus, що позначають через і йти відповідно.

Характеристика доконаності звучить доволі песимістично, ніби деякі дієслова когось уже доконали, хоча це слово всього-на-всього походить від праслов’янського konъ, яке у сучасній українській звучить як кінець. Англійське (im)perfective та російське (не)совершенный також вказують на завершеність дії. До речі, ви коли-небудь задумуватися про те, наскільки схожі слова верх, завершити і перевершити?

Фонетика

А ось що дійсно може часом доконати — це фонетика. Це саме той випадок, коли твердження «лінгвістичні задачі не вимагають жодних додаткових знань» може бути не дуже чесним, бо розібратися з нею з нуля за час олімпіади важко. Фонетика оперує багатьма поняттями, до яких буває важко знайти точні визначення, не кажучи вже про відповідники в англійській мові.

Почнемо з простого — зі складу. Склади складаються в слова, а також складаються зі звуків, про які в цій частині і йтиме мова. Аналогічно слоги слагаются. А от із syllable так вийде хіба що давньогрецькою, де συλλαβή (латинкою транслітерується sullabḗ) означає «той, який утримує разом».

Домашнє завдання 9. Знайти точки дотику між syllable та дилемою.

На склад або на голосну у складі може падати наголос — виділення голосом, натискання голосом. Російською це ударение, ніби по складу голосом вдаряють. Англійське stress, звичайно, пов’язане зі стресом: вони обидва позначають те чи інше напруження. Однак це напруження не зрівняється з тим, яке відчувають розв’язувачі лінгвістичних задач, коли намагаються пригадати класифікацію звуків. Настав час і нам торкнутися цієї болісної теми.

Передусім звуки діляться на голосні і приголосні — такі, що створюються суто голосом і оті всі інші, що існують при них. Аналогічно: гласные та із ними согласные. Англійські відповідники не є між собою спільнокореневими: vowel споріднений з вокалом (див. в попередній частині), а consonant — зі словами sound і звук. Що ж до частинки con-, то вона передбачувано означає «разом із».

Натомість в англійській спільнокореневими виявилися слова voiced та voiceless/unvoiced, тобто буквально голосні і безголосі. От тільки тут ідеться вже про підвиди приголосних, а саме про дзвінкі (рос. звонкие) і глухі (рос. глухие). В утворенні дзвінких звуків голос бере участь, а в утворенні глухих — ні, звідси й англійські назви. Зверніть увагу, що дзвінкість у слов’янських мовах своїм корінням пов’язана не лише із дзвоном, а й зі звуком. Так, праслов’янське zvȍnъ відповідно до різних словників мало і значення дзвін, і значення звук, і паралельно розвинулося в обидва слова. А от у випадку глухих приголосних голос відсутній (є тільки шум), тобто звук приглушений.

Оскільки шум так чи інакше бере участь у творенні і глухих, і дзвінких звуків, разом ці приголосні називають шумними. Їм протиставляють сонорні — у них нема шуму, а лише голос. Українське сонорні і російське сонорные запозичені з західноєвропейських мов та споріднені з англійським sonorant. А воно, як і consonant, своєю чергою споріднене із sound.

За місцем творення приголосні звуки спрощено можна поділити на такі категорії: губні, зубні, язикові, глоткові та гортанні. У російській усі, крім глоткових, мають аналогічні назви. Глоткові в ній називають фарингальными, що відповідає англійському pharyngeal. Обидва походять від грецького слова φάρυγξ (phárux), яке означає горло, глотка. В українській із ним пов’язаний хіба що фарингіт — запалення глотки. Якщо рухатися по термінології знизу вгору, то з глоткових звуків маємо перейти до язикових, які англійською називаються lingual. Тут корінь латинський, його прослідковуємо і в language, і в лінгвістиці, адже латина, як і російська, називає язик і мову одним словом. Наступні на черзі — dental. Нескладно здогадатися, про які звуки йде мова, якщо пригадати споріднене слово dentist. За зубами лишаються тільки губи, відповідні звуки англійською називають labial. Хоча ця назва на перший погляд може здатися незрозумілою, та вона близька до такого простого і знайомого lip.

Домашнє завдання 10. Знайти споріднені з lip і labial слова в українській мові.

А тепер розгляньмо дещо детальніше язикові звуки. Людський язик настільки рухливий, що в багатьох мовах основне фонетичне розмаїття становлять саме звуки, утворювані між ним і піднебінням. Залежно від місця, в якому продукується звук, приголосні можуть бути передньо-, середньо- або задньоязиковими; або російською: передне-, средне- і заднеязычные. Середньоязикові приголосні можна ще називати палатальними. Це відповідає англійській назві palatal, пов’язаній зі словом palatum — піднебіння. Передньоязикові творяться передньою частиною язика, зокрема його кінчиком. «Кінчик», «межа» латиною називаються corona, відповідно, англійською такі звуки — coronal. Задньоязикові приголосні «торкаються» піднебіння у його задній частині, відомій латиною і англійською як velum. Звідси назва velar для цієї групи звуків.

Крім того, у багатьох мовах (а значить, і лінгвістичних задачах) часто в окрему важливу категорію виділяють носові звуки. При їх утворенні частина повітря виходить через ніс, що обумовило також російську (носовые) та англійську (nasal) назви.

Коли говорять про спосіб творення приголосних звуків, то використовують такі терміни, як щілинні, проривні, дрижачі звуки. Звуки, які вимовляються так, що повітря проходить через щілину, можна називати й фрикативними. Аналогічна картина і в російській мові: щелевые або фрикативные. Англійське fricative походить від латинського frico «терти». Імовірно, мова йде про своєрідне тертя повітря об органи мовлення.

Домашнє завдання 11. Пошукати точки перетину між фрикативністю та (розмовним) дієсловом брити.

Якщо повітря не треться, а виходить із поштовхом, то можна такі звуки назвати зімкненими (перед звуком щось змикається), або ж проривними (звук одномоментно проривається назовні). У старих текстах трапляється ще варіант вибухові, що відповідає російському взрывные та англійському plosive (порівняйте з explosion) і проводить паралелі між проривом повітря й вибухом. В англійській є також варіант stop: можна вважати, що потік повітря призупиняється, перш ніж прорватися і породити звук.

Вимова дрижачих звуків очікувано супроводжується дрижанням (спробуйте вимовити довге р-р-р). Російською вони теж дрожащие, а англійською — vibrant, вібруючі.

А чи є такі поняття, які б англійська запозичила чи хоча б калькувала зі слов’янських мов? Так, і це м’які і тверді приголосні звуки. Мягкие та твёрдые російською, soft та hard англійською (принаймні коли йдеться про слов’янські мови). Англійською процес пом’якшення ще називається palatalization, відповідно, м’які звуки можна також називати palatalized. Це пов’язано з тим, що вони вимовляються з піднесенням язика до піднебіння, яке латиною, нагадаємо, palatum. Важливо: не слід плутати ці звуки з палатальними (palatal), про які мова йшла вище.

Якщо розглядати не творення звуків, а їх звучання, то окремо виділяються шиплячі і свистячі звуки, вони ж шипящие та свистящие. Ці поняття не настільки на вустах в англійській, як в українській чи російській, тож звучать складно: hushing sibilants і hissing sibilants. Sibilants — це назва, під якою об’єднані свистячо-шиплячі звуки, вона походить від латинського слова на позначення шипіння. Hushing та hissing — уже англійські слова зі значеннями шиплячий і свистячий відповідно. Зауважте, що hush і шипіти містять звук ш, а hiss і свистіти — звук с. Такий збіг може свідчити про те, що ці слова були утворенні через звуконаслідування.

Класифікації приголосних звуків має бути достатньо, щоб продемонструвати, чому фонетика може заплутувати, але ми поговоримо все ж і про класифікацію голосних. Кожен голосний можна означити загалом трьома вимірами: так званими рядом, підняттям та огубленістю. Ряд вказує на горизонтальний рух язика, підняття — на вертикальний, а огубленість — це вже не про язик, а про губи.

Отже, ряд. Українською та російською він називається однаково, англійською ж це backness. Він показує, наскільки сильно язик випнутий вперед або ж, на хвилі англійської, — наскільки той запнутий назад (можна говорити і про frontness, але чомусь поширення набула саме задність). Важко сказати, з чим пов’язана назва ряд, враховуючи те, що голосні різного підняття одного ряду складаються у стовпець… А от підняття дуже логічне: воно задає, наскільки язик піднято вгору. Так само російською це подъём. Англійське height теж говорить про висоту, на яку піднято язик.

Огубленість можна називати лабіалізацією (ще пам’ятаєте labial consonants?). Якщо вам до вподоби подібні назви, то можете пошукати визначення таких страшних слів, як делабіалізація та лабіовеляризація. Російською огубленість, або, як її визначає словник, «заокруглення випнутих уперед губ», так само називається огублённость, огубление чи лабиализация. Із заокруглення маємо й англійську назву — roundedness.

Наостанок у розділі про фонетику розглянемо два явища, які відсутні в українській мові, але часто нагадують про себе у лінгвістичних задачах. Перше — це гармонія голосних, гармония гласных, vowel harmony. Вона полягає в тому, що голосні у слові узгоджуються між собою, а отже, перебувають у своєрідній гармонії. До речі, є й альтернативна назва цього явища — сингармонізм. Вона теж містить латинський корінь harmoni-, що ним позначають зв’язок, порядок, устрій.

Домашнє завдання 12. Дослідити зв’язок гармонії з ярмом.

Інше варте уваги явище, а точніше звук, — це гортанне зімкнення. В українській цей особливий приголосний трапляється хіба що в запозиченні «о-оу» чи в просторічному «нє-а». Імовірно, це й спричиняє відсутність усталеної назви даного звука українською: кажуть гортанне зімкнення, гортанна змичка, гортанний вибух чи навіть твердий приступ. Це зімкнений звук, що утворюється в гортані, звідси й назви. Аналогічно російською його називають гортанная смычка (іноді твёрдый приступ), англійською — glottal stop.

Цікаві речі, які не потрапили у попередні розділи

Тут зібрано ще кілька понять, які не вклалися у розглянуте раніше, але так чи інакше спричиняли проблеми учасникам або авторам задач.

Скажімо, ви розв’язали задачу на систему письма і маєте вказати напрям, наприклад, що текст починають писати зліва, а закінчують — праворуч. Типовий учасник може написати зліва направо. Або з ліва на право. Або зліва-направо. По секрету для тих, хто зміг дочитати до цього місця: після перевірки сотні-другої робіт член журі уже й сам може не пам’ятати, який із десятка можливих варіантів є правильним. Тож давайте раз і назавжди встановимо: зліва направо і справа наліво. Російською — слева направо та справа налево. Англійською — left-to-right і right-to-left.

Минулорічна Київська олімпіада показала, що і слово мовець не таке просте для деяких учасників, але не своїм написанням, а тим, що школярам просто невідомо, як назвати когось, хто говорить. А тим часом це доволі поширений лінгвістичний термін на позначення того, хто продукує фрази. Російською це просто говорящий, а анлійською — speaker. В парі до мовця йде слухач, він же слушающий, він же hearer. Також кажуть адресат, addressee.

Важко також буває пригадати і переклад слова заперечення: українською заперечуємо, російською возражаем, англійською protest, а лінгвістичні терміни з того не складаються. Тому що російською треба отрицать — і вийде отрицание. Англійською ж маємо negation, споріднене з негативністю.

Наступним пунктом у нас великі й малі літери. Це українською у них такі зрозумілі назви, а от російською ще треба пригадати, що називають прописными, а що — строчными. Запам’ятати можна так: строчные літери усі акуратно сидять у рядку (строке) і здебільшого не виділяються за висотою, а прописные треба окремо гарно прописувати. Англійською можна називати літери small та capital (великі, просто капітальні) або, альтернативно, lowercase та uppercase.

Словосполучення навпаки не викликає проблем при перекладі російською (словосочетание), однак змушує добряче замислитися, коли щось таке потрібно записати англійською. До наших послуг варіанти word combination або й phrase (зверніть увагу, що це слово позначає не зовсім те саме, що його родич фраза в українській!).

У задачах нерідко бачимо словосполучення на кшталт «книга дівчинки». Вони відкривають ще одну проблему перекладу: книга тут — власність, а дівчинка — власник. Російською хочеться сказати «собственность» і… «собственник»? Не звучить. Краще буде обладаемое та обладатель. Англійською володіти звучить як possess, тож ці категорії мають назви possessed і possessor.

Наостанок повернімося до слів. Скажімо, у вас є форма однини, яку ви певним чином міняєте та отримуєте форму множини. Українською ви скажете про творення форми множини, російською — не про «создание», а про образование, англійською це word formation.

Оце наче й усе. Інші поняття мають бути або рідковживаними, або легкозгадуваними. Насамкінець важливе зауваження. З цієї статті може здатися, що початок практично усім лінгвістичним поняттям дала латина, а інші мови потихеньку собі їх перетягували. Це не зовсім справедливо хоча б тому, що сама латина не цуралася запозичувати терміни з тієї ж грецької.

Інше важливе зауваження: тут і в першій частині подано деякі слова праіндоєвропейської та праслов’янської мов. Це реконструйовані мови, тобто у вчених немає точних даних про те, як у них звучали чи записувалися ті чи інші слова. Варіанти, подані для них у словниках, було відновлено за допомогою спеціального аналізу нащадків цих мов. З часом вони, ймовірно, уточнюватимуться, але навряд чи колись ми зможемо з повною впевненістю сказати, що, мовляв, «слово на позначення вовка звучало у праіндоєвропейській мові рівно так і ніяк інакше». Реконструйовані слова прийнято записувати із зірочкою попереду (*waylos), однак ми її випускали в записах, щоб не заплутати ще більше тих, хто не знайомий із такою нотацією.

У наступній частині цю та попередню буде скорочено в таблицю з перекладами кожною мовою. В принципі, попередні кілька десятків абзаців можна було не читати (і не писати), а одразу перейти до третьої, але ж так цікавіше, авжеж?

Версія для друку

20 лютого 2020, 20:30

Щоб переглянути відгуки чи прокоментувати повідомлення, ви маєте зареєструватися та авторизуватися.